Сайт кафедри  географії ДНУ
Кафедра географії історичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гонара     
.
Навігація


Форма входу
    Вітаємо на нашому сайті!

 

Голуб Б.*, Думас І. З.**

* Ун-т Марії Кюрі-Склодовської (м. Люблін, Польща), каф. фіз. географії, аспірант;

** Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, каф. геоморфології і палеогеографії, аспірант

Науковий керівник: проф. каф. геоморфології і палеогеографії, к.г.-м.н. Богуцький А.Б.

ОСОБЛИВОСТІ ГЕОМОРФОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ОКОЛИЦЬ ГАЛИЧА

 

Територія дослідження розташована в межах Галицького адміністративного району Івано-Франківської області. Цей регіон надзвичайно цікавий у геолого-геоморфологічному відношенні. Адже тут проходить межа двох важливих структурно-тектонічних одиниць – Передкарпатського прогину і Східно-Європейської платформи, а також відповідних фізико-географічних країн – Карпатської гірської країни та Східно-Європейської рівнини (рис. 1).

Вивчення цієї території почалось понад 100 років тому, проте цей район і досі має величезний потенціал для наукових досліджень. Геоморфологічним вивченням цієї території займалися: С. Рудницький, Я. Чижевсьський (зробив перше детальне геоморфологічне районування Передкарпаття), Г. Тейсейр, І. Гофштейн [2]. На особливу увагу заслуговують праці К. Геренчука [3], П. Цися [5], Я. Кравчука [2], присвячені питанням морфогенезу, геоморфологічному районуванню, неотектоніці, сучасним геоморфологічним процесам на території Передкарпаття тощо.

Галич Беата

Рис. 1. Рельєф околиць міста Галич

 

 

Протягом останніх 20 років Галицьке Придністер’я стало об’єктом комплексного вивчення геологами-четвертинниками, геоморфологами, палеогеографами. В цьому регіоні активно працюють А.Б. Богуцький, Р.Я. Дмитрук, А.М. Яцишин, М. Ланчонт, Т. Мадейська, О.С. Ситник й ін. Завдяки таким спільним українсько-польським геолого-палеогеографічним здобуткам, було відкрито і вивчено значну кількість палеолітичних пам’яток. Саме ця археологічна сторона дає можливість говорити про величезний потенціал міждисциплінарних геолого-археологічних досліджень. У самому Галичі та його околицях виявлено та активно досліджуються низка палеолітичних пам’яток. За даними археологів, цей район є одним з найбагатших у Східній Європі за кількістю палеолітичних пам’яток [4, 6, 8]. Ці стоянки репрезентують найдавніший час перебування людини на цій території. Детальне вивчення геоморфологічних та палеогеографічних особливостей цього часу дозволяє різнобічно характеризувати умови проживання давніх людей на досліджуваній території. Палеолітичні стоянки Галич І, ІІ репрезентують середній та верхній палеоліт.

Територія Галицького Придністер’я розташована у межах Передкарпатської геоморфологічної області, що простягається вздовж північно-східного схилу Українських Карпат. Територію Галицького адміністративного району з геоморфологічної точки зору можна розділити на дві частини: північно-східну – Подільську і південно-західну – Передкарпатську. Поділ проводиться на підставі суттєвих відмінностей в історії їх розвитку, геоморфологічній, геологічній будові, особливо четвертинної товщі, морфології рельєфу тощо. Межа між ними в своїй основі має тектонічне походження – це межа між Передкарпатським передовим прогином і Східно-Європейською платформою. На поверхні межа проходить практично вздовж русла р. Дністер, ледь зміщуючись від нього на північний схід. Ця межа відділяє дві геоморфологічні області – Волино-Подільську височину і Передкарпаття [3]. Межа між Передкарпаттям та Волино-Подільською височиною у геоморфологічному відношенні дещо не співпадає з тектонічним поділом. Границя між геоморфологічними областями зміщена на 1 км на північний-схід відносно тектонічного розлому. У рельєфі долини Дністра на цій території домінують пластово-акумулятивні височини межиріч, що чергуються з широкими зниженнями долин правих приток Дністра. На території дослідження за морфоструктурними і морфоскульптурними особливостями виділяють чотири геоморфологічних райони [3, 5]: Галицько-Букачівська улоговина на півночі, Південно-Опільська височина на північному-сході, західна частина представлена відрогами Войнилівської височини, південно-західна – Прилуквинською височиною.

Галицько–Букачівська улоговина розташована вздовж р. Дністер і простягається з північного-заходу на південний-схід. На південному-сході межує з Південно-Опільською височиною. Улоговина являє собою терасовану рівнину з абсолютними висотами не більше 220–225 м [5]. Їй притаманний акумулятивно-рівнинний тип рельєфу.

Південно-Опільська височина являє собою сильно розчленовану місцевість з середніми абсолютними висотами 350-400 м. На південь височина знижується до 300-320 м. Височина прорізується порівняно широкими долинами лівих приток Дністра, які мають майже меридіональний напрямок з невеликим відхиленням на південний схід. З виходами гіпсів богородчанської світи пов’язані карстові форми.

Войнилівська денудаційно-акумулятивна височина займає межиріччя Сивки–Лімниці. На півночі височина обмежена долиною Дністра, на сході долина р. Лімниці відділяє її від Прилуквинської височини. Морфоструктурні риси рельєфу Войнилівської височини подібні до Прилуквинської височини. Найбільш підвищена частина межиріччя зайнята вирівняними ділянками поверхні Лоєвої (шостої тераси). Відносні висоти цієї поверхні досягають 80–100 м. У будові височини беруть участь глинисті відклади баденію і нижнього сармату. З наближенням до Дністра розчленованість території збільшується. На схилах інтенсивно розвиваються процеси площинного змиву, яри, а на правобережжі Сивки і лівобережжі Лімниці – зсувні процеси. Сповзають суглинисті еоплейстоценові відклади по корінних глинах.

Прилуквинська денудаційно-акумулятивна височина займає найбільш підвищене в Передкарпатті межиріччя Лімниці–Бистриці Солотвинської. Максимальні абсолютні та відносні висоти межиріччя пов'язані з інтенсивними підняттями, вісь яких проходить вздовж лінії Галич – Майдан [2]. Денудаційна поверхня корінного цоколя похована під товщею пліоцен-четвертинних відкладів. У складі цих відкладів переважають жовто-бурі глини і суглинки, до яких домішується велика кількість валунів і галечників карпатського флішу. Ріки Луква, Луквиця та їх притоки, басейни яких повністю розміщені в межах Передкарпаття, вимивають і перевідкладають давній галечниковий матеріал, що залягає на вирівняних ділянках межиріччя.

У напрямку до Дністра відбувається досить різке зменшення відносних висот. У цьому ж напрямку височина поступово звужується, площа вирівнених ділянок зменшується за рахунок зростання площі схилів у долинах Лімниці, Лукви, Луквиці, Бистриці. Досліджувана територія займає північну частину Прилуквинської височини – Галицько-Угринівську височину. Ця ділянка складена переважно глинистими відкладами косівської світи, які беруть участь у будові цього підрайону та перекривається суглинками і галечниками пліоцен-плейстоценового віку. Особливості структурного та літологічного характеру наклали свій відбиток на морфологічні риси рельєфу. Переважні абсолютні висоти межирічних вирівняних ділянок коливаються в межах 300-450 м. Помітно знижуються і відносні висоти – до 50–100 м.

Значну площу околиць Галича займають річкові тераси з характерною для них ступінчастою структурою. Найвищою та найстаршою терасою р. Дністер є VII тераса, яка добре виділяється з-поміж інших. Ця тераса прирівнюється до верхньопліоценової поверхні вирівнювання Красної, яка розвинута у Передкарпатті. VI тераса корелюється з передкарпатською поверхнею вирювнювання Лоєвої, котра датується еоплейстоценом (гюнц) [2]. Кліматичні зміни у плейстоцені й різні морфотектонічні чинники були причиною врізання річкових долин та формування терас нижнього комплексу. В петрографічному складі ці тераси складені переважно місцевим матеріалом і частково породами, що потрапили сюди з VII або VI терас. V терасу (50–70 м) датують нижнім плейстоценом, ІV (до 45 м) та ІІІ (15–25 м) терасу відносять до середнього плейстоцену, ІІ тераса (5–8 м) пов’язана з верхнім плейстоценом. Перша тераса (2,5–5,0 м) складена голоценовими алювіальними відкладами [6]. У долинах рік Лімниці, Лукви, Бистриці порівняно неширокі смуги займають поверхні низьких терас. Рідко зустрічаються фрагменти третьої, четвертої і п'ятої надзаплавних терас [2, 3]. Поблизу Галича найбільші площі зайняті поверхнями заплави та низьких терас.

Можна стверджувати, що саме таке поєднання геоморфологічної будови, густої гідромережі, наявність сировини для виробництва знарядь праці зумовили досить густе заселення цієї території давніми людьми.

 

 

Інформаційні джерела:

1.Богуцкий А.Б. Антропогеновые покровные отложения Волыно–Подолии // Антропогеновые отложения Украины. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 121–132.

2.Кравчук Я.С. Геоморфологія Передкарпаття. – Л.: Меркатор, 1999. – 188 с.

3.Природа Івано-Франківської області / Ред. К.І. Геренчук. – Л.: Вища шк., 1973. – 159 с.

4. Ситник О.С., Богуцький А.Б., Кулаковська Л.В. Стратифіковані пам’ятки палеоліту в околицях Галича // Археологія. – №3. – 1996. – С. 86–97.

5.Цись П.М. Геоморфологія УРСР. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1962. – 224 с.

6.Яцишин А.М. Геоморфологічна будова долини Дністра у межах Передкарпаття // Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук. – Львів, 2001. – 18 с.

7. Lanczont M., Boguckyj A., Kravcuk J., Yacyszyn A. Budowa geologiczna i srodowisko przyrodnicze Naddniestrza Halickiego// Lessy i paleolit Naddniestrza halickego (Ukraina). Studia Geologica Polonica. – Vol. 119. – Krakow, 2002. – S.17–26.

8.Lanczont M., Madeyska T., Environment of the East Carpathian Foreland during periods of Palaeolithic man’s activity // Catena. – 59. – 2005. – P.319–340.

 

 

 

Територія дослідження розташована в межах Галицького адміністративного району Івано-Франківської області. Цей регіон надзвичайно цікавий у геолого-геоморфологічному відношенні. Адже тут проходить межа двох важливих структурно-тектонічних одиниць – Передкарпатського прогину і Східно-Європейської платформи, а також відповідних фізико-географічних країн – Карпатської гірської країни та Східно-Європейської рівнини (рис. 1).

Вивчення цієї території почалось понад 100 років тому, проте цей район і досі має величезний потенціал для наукових досліджень. Геоморфологічним вивченням цієї території займалися: С. Рудницький, Я. Чижевсьський (зробив перше детальне геоморфологічне районування Передкарпаття), Г. Тейсейр, І. Гофштейн [2]. На особливу увагу заслуговують праці К. Геренчука [3], П. Цися [5], Я. Кравчука [2], присвячені питанням морфогенезу, геоморфологічному районуванню, неотектоніці, сучасним геоморфологічним процесам на території Передкарпаття тощо.

Галич Беата

Рис. 1. Рельєф околиць міста Галич

 

 

Протягом останніх 20 років Галицьке Придністер’я стало об’єктом комплексного вивчення геологами-четвертинниками, геоморфологами, палеогеографами. В цьому регіоні активно працюють А.Б. Богуцький, Р.Я. Дмитрук, А.М. Яцишин, М. Ланчонт, Т. Мадейська, О.С. Ситник й ін. Завдяки таким спільним українсько-польським геолого-палеогеографічним здобуткам, було відкрито і вивчено значну кількість палеолітичних пам’яток. Саме ця археологічна сторона дає можливість говорити про величезний потенціал міждисциплінарних геолого-археологічних досліджень. У самому Галичі та його околицях виявлено та активно досліджуються низка палеолітичних пам’яток. За даними археологів, цей район є одним з найбагатших у Східній Європі за кількістю палеолітичних пам’яток [4, 6, 8]. Ці стоянки репрезентують найдавніший час перебування людини на цій території. Детальне вивчення геоморфологічних та палеогеографічних особливостей цього часу дозволяє різнобічно характеризувати умови проживання давніх людей на досліджуваній території. Палеолітичні стоянки Галич І, ІІ репрезентують середній та верхній палеоліт.

Територія Галицького Придністер’я розташована у межах Передкарпатської геоморфологічної області, що простягається вздовж північно-східного схилу Українських Карпат. Територію Галицького адміністративного району з геоморфологічної точки зору можна розділити на дві частини: північно-східну – Подільську і південно-західну – Передкарпатську. Поділ проводиться на підставі суттєвих відмінностей в історії їх розвитку, геоморфологічній, геологічній будові, особливо четвертинної товщі, морфології рельєфу тощо. Межа між ними в своїй основі має тектонічне походження – це межа між Передкарпатським передовим прогином і Східно-Європейською платформою. На поверхні межа проходить практично вздовж русла р. Дністер, ледь зміщуючись від нього на північний схід. Ця межа відділяє дві геоморфологічні області – Волино-Подільську височину і Передкарпаття [3]. Межа між Передкарпаттям та Волино-Подільською височиною у геоморфологічному відношенні дещо не співпадає з тектонічним поділом. Границя між геоморфологічними областями зміщена на 1 км на північний-схід відносно тектонічного розлому. У рельєфі долини Дністра на цій території домінують пластово-акумулятивні височини межиріч, що чергуються з широкими зниженнями долин правих приток Дністра. На території дослідження за морфоструктурними і морфоскульптурними особливостями виділяють чотири геоморфологічних райони [3, 5]: Галицько-Букачівська улоговина на півночі, Південно-Опільська височина на північному-сході, західна частина представлена відрогами Войнилівської височини, південно-західна – Прилуквинською височиною.

Галицько–Букачівська улоговина розташована вздовж р. Дністер і простягається з північного-заходу на південний-схід. На південному-сході межує з Південно-Опільською височиною. Улоговина являє собою терасовану рівнину з абсолютними висотами не більше 220–225 м [5]. Їй притаманний акумулятивно-рівнинний тип рельєфу.

Південно-Опільська височина являє собою сильно розчленовану місцевість з середніми абсолютними висотами 350-400 м. На південь височина знижується до 300-320 м. Височина прорізується порівняно широкими долинами лівих приток Дністра, які мають майже меридіональний напрямок з невеликим відхиленням на південний схід. З виходами гіпсів богородчанської світи пов’язані карстові форми.

Войнилівська денудаційно-акумулятивна височина займає межиріччя Сивки–Лімниці. На півночі височина обмежена долиною Дністра, на сході долина р. Лімниці відділяє її від Прилуквинської височини. Морфоструктурні риси рельєфу Войнилівської височини подібні до Прилуквинської височини. Найбільш підвищена частина межиріччя зайнята вирівняними ділянками поверхні Лоєвої (шостої тераси). Відносні висоти цієї поверхні досягають 80–100 м. У будові височини беруть участь глинисті відклади баденію і нижнього сармату. З наближенням до Дністра розчленованість території збільшується. На схилах інтенсивно розвиваються процеси площинного змиву, яри, а на правобережжі Сивки і лівобережжі Лімниці – зсувні процеси. Сповзають суглинисті еоплейстоценові відклади по корінних глинах.

Прилуквинська денудаційно-акумулятивна височина займає найбільш підвищене в Передкарпатті межиріччя Лімниці–Бистриці Солотвинської. Максимальні абсолютні та відносні висоти межиріччя пов'язані з інтенсивними підняттями, вісь яких проходить вздовж лінії Галич – Майдан [2]. Денудаційна поверхня корінного цоколя похована під товщею пліоцен-четвертинних відкладів. У складі цих відкладів переважають жовто-бурі глини і суглинки, до яких домішується велика кількість валунів і галечників карпатського флішу. Ріки Луква, Луквиця та їх притоки, басейни яких повністю розміщені в межах Передкарпаття, вимивають і перевідкладають давній галечниковий матеріал, що залягає на вирівняних ділянках межиріччя.

У напрямку до Дністра відбувається досить різке зменшення відносних висот. У цьому ж напрямку височина поступово звужується, площа вирівнених ділянок зменшується за рахунок зростання площі схилів у долинах Лімниці, Лукви, Луквиці, Бистриці. Досліджувана територія займає північну частину Прилуквинської височини – Галицько-Угринівську височину. Ця ділянка складена переважно глинистими відкладами косівської світи, які беруть участь у будові цього підрайону та перекривається суглинками і галечниками пліоцен-плейстоценового віку. Особливості структурного та літологічного характеру наклали свій відбиток на морфологічні риси рельєфу. Переважні абсолютні висоти межирічних вирівняних ділянок коливаються в межах 300-450 м. Помітно знижуються і відносні висоти – до 50–100 м.

Значну площу околиць Галича займають річкові тераси з характерною для них ступінчастою структурою. Найвищою та найстаршою терасою р. Дністер є VII тераса, яка добре виділяється з-поміж інших. Ця тераса прирівнюється до верхньопліоценової поверхні вирівнювання Красної, яка розвинута у Передкарпатті. VI тераса корелюється з передкарпатською поверхнею вирювнювання Лоєвої, котра датується еоплейстоценом (гюнц) [2]. Кліматичні зміни у плейстоцені й різні морфотектонічні чинники були причиною врізання річкових долин та формування терас нижнього комплексу. В петрографічному складі ці тераси складені переважно місцевим матеріалом і частково породами, що потрапили сюди з VII або VI терас. V терасу (50–70 м) датують нижнім плейстоценом, ІV (до 45 м) та ІІІ (15–25 м) терасу відносять до середнього плейстоцену, ІІ тераса (5–8 м) пов’язана з верхнім плейстоценом. Перша тераса (2,5–5,0 м) складена голоценовими алювіальними відкладами [6]. У долинах рік Лімниці, Лукви, Бистриці порівняно неширокі смуги займають поверхні низьких терас. Рідко зустрічаються фрагменти третьої, четвертої і п'ятої надзаплавних терас [2, 3]. Поблизу Галича найбільші площі зайняті поверхнями заплави та низьких терас.

Можна стверджувати, що саме таке поєднання геоморфологічної будови, густої гідромережі, наявність сировини для виробництва знарядь праці зумовили досить густе заселення цієї території давніми людьми.

 

 

Інформаційні джерела:

1.Богуцкий А.Б. Антропогеновые покровные отложения Волыно–Подолии // Антропогеновые отложения Украины. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 121–132.

2.Кравчук Я.С. Геоморфологія Передкарпаття. – Л.: Меркатор, 1999. – 188 с.

3.Природа Івано-Франківської області / Ред. К.І. Геренчук. – Л.: Вища шк., 1973. – 159 с.

4. Ситник О.С., Богуцький А.Б., Кулаковська Л.В. Стратифіковані пам’ятки палеоліту в околицях Галича // Археологія. – №3. – 1996. – С. 86–97.

5.Цись П.М. Геоморфологія УРСР. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1962. – 224 с.

6.Яцишин А.М. Геоморфологічна будова долини Дністра у межах Передкарпаття // Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук. – Львів, 2001. – 18 с.

7. Lanczont M., Boguckyj A., Kravcuk J., Yacyszyn A. Budowa geologiczna i srodowisko przyrodnicze Naddniestrza Halickiego// Lessy i paleolit Naddniestrza halickego (Ukraina). Studia Geologica Polonica. – Vol. 119. – Krakow, 2002. – S.17–26.

8.Lanczont M., Madeyska T., Environment of the East Carpathian Foreland during periods of Palaeolithic man’s activity // Catena. – 59. – 2005. – P.319–340.

 

 


Новини


  Погода

  Партнеры

  Реклама

  Календарь

  Погода

.
Кафедра географії, історичний факультет Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (106 Географія, 242 Туризм, 014.07 Середня освіта (Географія))
© 2006-2019. Поширення матеріалів сайту дозволяється за умови посилання на www.ggf-dnu.org.ua
© Розроблення та підтримка сайту - Гаврюшин Олександр (admin@ggf-dnu.org.ua)