Сайт кафедри  географії ДНУ
Кафедра географії історичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гонара     
.
Навігація


Форма входу
    Вітаємо на нашому сайті!

Божко В. О.

Дніпропетровський національний ун-т; геолого-географічний фак-т, студ. V курсу.

Науковий керівник: ст. викл. каф. геоекології та раціонал. природокорист. Богаченко Л.Д.

ЕКОГЕОФIЗИКА – РЕАЛЬНИЙ ШЛЯХ ДО ПОКРАЩЕННЯ УМОВ ДОВКIЛЛЯ

 

На жаль, складна екологічна ситуація характерна не лише для України, більшість проблем, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища, є спільними й для інших промислово розвинутих держав світу. З одного боку, труднощі з нормалізацією стану довкілля пояснюються недостатньою увагою, що приділялася цьому питанню до останнього часу. З іншого ж, недостатнє фінансування позначається як на розробці нових методів дослідження, так і на своєчасному їх застосуванні на практиці. Отже, умови сьогодення передбачають пошук шляхів подолання існуючих проблем із якомога меншими видатками. Світовий досвід показує, що ефективність геофізичних методів для вирішення питань екологічного характеру є незаперечною. Літосфера й геологічне середовище є предметом досліджень всіх методів прикладної геофізики: глибинної, регіональної, розвідувальної та інженерної, а екологічні цілі певною мірою давно ними вирішуються. Саме зростаюча роль екології у житті людей та громадські рухи за збереження навколишнього середовища, як і складність поставлених питань, призводять до необхідності створення окремої науково-прикладної дисципліни – екогеофізики. Екологічна геофізика – це науково-прикладний розділ геофізики, призначений для вирішення екологічних задач з метою вивчення стану і динаміки взаємовідносин людини та біоти з верхньою частиною літосфери та підземною гідросферою (гідролітосферою). Ці взаємовідносини встановлюються на рівні природних і штучних фізичних полів [1]. До основних цілей екогеофізики відносять з’ясування таких екологічних властивостей та функцій літосфери, як: а) органо-мінеральні, необхідні для існування біоти, зокрема людини; б) структурні (геодинамічні) порушення верхньої частини літосфери; в) речовинні (геохімічні) порушення у верхній частині розрізу. Основними вирішуваними задачами є: а) вивчення змін приповерхневої частини літосфери під впливом природних і техногенних катастрофічних і повільних процесів, оцінка їх екологічних наслідків; б) створення методів оцінки екологічної стійкості літосфери й шляхів збереження її екологічних функцій; в) медико-біологічне й соціально-екологічне забезпечення діяльності людей, пов’язаної з геологічним середовищем [2].

Особливу увагу в екогеофізиці приділено двом напрямкам – еколого-геофізичним дослідженням та моніторингу геодинамічних природних і техногенних процесів, та еколого-геофізичним дослідженням та моніторингу геохімічного забруднення довкілля. Застосування геофізичних методів для дослідження геодинамічних процесів відбувається вже давно. Щодо моніторингу геохімічного забруднення, то цей напрям є більш новим. Він базується на вивченні геологічного середовища шляхом виявлення статичних і динамічних аномалій над джерелами забруднення. З позицій геофізики основними видами забруднення геологічного середовища є радіоактивне та геохімічне. Техногенне фізичне забруднення разом з іншими видами забруднення – хімічним і біологічним, відіграє важливу роль у формуванні загальної геоекологічної обстановки, оскільки здійснює вплив на процеси енергетичного обміну живої та неживої природи, на функціонування живих організмів і може докорінно змінити якість довкілля. Техногенне фізичне забруднення є найбільш характерним для територій великих міст, промислових районів та інших територій, що зазнають інтенсивного використання. Завдяки великій кількості енергії, що виробляється, трансформується та споживається, виникає та стійко існує підвищений фон техногенних фізичних полів. Навколишнє середовище є нездатним повністю прийняти надлишкову енергію, тому частина її витрачається на зміну властивостей геологічного середовища, зокрема на підготовку, активізацію й підтримання екзогенних геологічних процесів, які таким чином стають техногенними. Геофізичні методи при вивченні техногенного фізичного забруднення й оцінці його впливу на біоту застосовуються для вирішення наступних задач [3]: а) з’ясування параметрів джерел техногенного фізичного забруднення; б) з’ясування характеристик техногенних фізичних полів та розмірів зон впливу джерел. Як і в усіх галузях застосування геофізики, у екогеофізиці ефективними є лише комплекси з кількох методів: гравіметричні, магнітометричні, електромагнітні, сейсмоакустичні, термічні, ядерні з використанням чотирирівневих технологій: космічної та повітряної, наземної та екваторіальної, свердловинної та підземної. Остаточному вибору раціонального комплексу методів вирішення задач у певних фізико-геологічних умовах має передувати створення апріорних фізико-геологічних моделей екосистем. Геофізичній інформації, що отримується у великій кількості за допомогою експрес-методів й дозволяє створювати прості системи моніторингу, має належати велика роль, оскільки її можна використовувати для досліджень у численних дисциплінах.

 

Інформаційні джерела:

1. Страхов В.Н. О развитии геофизики в современных условиях // Физика Земли. – 1995. – №10.

2. Тархов А.Г., Бондаренко В.М., Никитин А.А. Комплексирование геофизических методов. – М.: Недра, 1982.

3. Теория и методология экологической геологии / Под ред. В.Т. Трофимова. – М.: Изд-во МГУ, 1997.

 

 


Новини


  Погода

  Партнеры

  Реклама

  Календарь

  Погода

.
Кафедра географії, історичний факультет Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (106 Географія, 242 Туризм, 014.07 Середня освіта (Географія))
© 2006-2019. Поширення матеріалів сайту дозволяється за умови посилання на www.ggf-dnu.org.ua
© Розроблення та підтримка сайту - Гаврюшин Олександр (admin@ggf-dnu.org.ua)