Смірнов Ю. Б.

КНУ, кафедра геодезії та картографії,аспірант

Науковий керівник: проф., зав. НДЛ картографії та геоінформатики, д.геогр.н. Шевченко В.О.

РОЗВИТОК МОРСЬКОЇ КАРТОГРАФІЇ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПІ

Одна з найдавніших і важливих задачбудь-якої карти – надати можливість мандрівнику досягти пункт свогопризначення. Доки морські маршрути прокладались поблизу берегів і міжостровами, навігатор міг спиратися на власну пам’ять. Довгі подорожі, особливоякщо їх потрібно було виконувати не один раз, вимагали якихось посібників чикерівництв, що мали б забезпечити необхідну безпеку судноплавства.

Самі ранні керівництва для плаваннявідомі з VII-VI ст. до н.е. як перипли, тобто описи берегів, вздовж яких здійснювалосьплавання. Саме перипл єодним з ранніх свідоцтв можливості існування морських навігаційних карт вже в V – IV ст. до н. е. На думку шведського вченого Нордшельда,перипл або прибережна лоція Сцилакса, представляє собою опис берегівСередземного моря та служить текстовим доповненням до карти, що не зберіглася.

Перипли,вірогідно, використовувались виключно для плавання на відстані видимості відберегів, при якому досвідченому навігатору було достатньо знати черговістьпортів та гаваней і відстань між ними в днях.

Морськікарти з’явились із поступовим розвитком текстових описів маршрутів плавання.Перипли доповнювались схематичними картами,які згодом почали створюватись у вигляді спеціалізованихморських карт-портоланів, що поширюються по мірірозповсюдження компасу.

Найімовірніше,що виключне практичне значення карт-портоланів було визнане на самих початковихетапах їх розвитку, чим і пояснюється повна відсутність ранніх зразків цихцінних навігаційних посібників. Детальні морські карти були більш чим надійнимпомічником мореплавців на шляху до колоній та ринків збуту, тобто засобомзбагачення. Тому карти-портолани на державному рівні розглядались як секретніматеріали і їх вільне поширення було повністю виключене.

Портолани зображали сушудуже схематично, але головним їх елементом змісту і разом з тим досягненням була детальне відображенняберегової лінії. Також детально відображались гирла річок, порти, пристані.Гирла річок виділялись кольором. На портоланах розміщували компасні сітки увигляді прямих ліній, що відповідали румбам компасу і розходились з кількохточок на карті, а потім перехрещуються між собою. Також зображувались проміжнірумби (в більшості випадків у кількості 32). Кожний з цих напрямківможна було використовувати за допомогою вимірювального циркуля для прокладаннякурсу судна.

Неможливоточно сказати коли мореплавці почали використовувати перші карти-портолани,оскільки найбільш ранні з них не датуються. Найстарішою з відомих насьогоднішній день навігаційних карт прийнято вважати Carte Pisane (Пізанська карта), яка одержала свою назву на згадкутого, що у 1829 році Національна бібліотека у Парижі придбала її у однієї зПізанських родин. Подібність контурів цієї карти до берегової лініїСередземного та Чорного морів відзначає Норденшельд. Пізанську карту зображенона шкірі тварини наприкінці 13-го сторіччя. На той час існувало небагатосимволів, серед яких був і хрест, що позначав підводні скали, але були відсутніглибини. Умовний знак скель майже без змін використовуєтьсяі на сучасних картах.

З впевненістю, виникнення морськоїкартографії можна віднести до 1311 р., коли в Генуї була укладена перша картаіз зазначенням дати Петра Весконте. Він виготовив цілу серію карт та атласів.Скоріше за все його роботи грунтувалися на більш ранніх роботах. Також відомі іінші імена деяких авторів найбільш ранніх портоланів. Це Анджелліно де Далортоі Джованні да Карігнато з Генуї, Перрінус Весконте Піцигано з Венеції,Гіллєльмус Солєрі з Мальорки.

Портолани,відкрили новий етап у развитку дрібномасш­табного картографування, щовідзначався початком використання дрібномасш­табних карт як матеріала дляскладання загальних карт світу. Першим свідотцт­вом такого развитку є «Каталонськийатлас світу» 1375 р. В ньому зроблено спробу доповнення типічної середньовічноїкруглої карти світу картографичними зображеннями, взятими з карт-портоланівголовним чином Середземного та Чорного морів.

В 1400 году флорентієць Палла Строцціповторно відкрив в Константинополі «Географію» Птолемея втрачену больш ніж на1000 років, що дозволило відновити Птолемеєвську уяву про світ. Все цездійснило величезний вплив на подальший розвиток європейської картографії. К.Антоніш застосував проекцію Птоломея у «Східній карті» на Балтійське і Північнеморя. Він також перший зрозумів, що для друку карт на папері можна задіятиксилографічні кліше.

Спочатку друковані карти некористувались попитом і до кінця XIV ст. книги та карти розмножувалисьрукописним способом. Книгодрукування розвинулось у XV ст., і уже до кінцястоліття в Європі налічувалось понад 1000 друкарень. Перші друко­вані картигравірувались на дереві (1472, Ауґсбурґ; 1475, Любек). За зовнішнім виглядомвони поступались попереднім середньовічним картам, що малювалися на пергаментіі гарно розфарбовувалися. Проте основні їхні переваги - низька вар­тість,зменшення кількості помилок при копіюванні та можливість тиражування.Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді. Центрами картодрукуваннябули відомі друкарські міста (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья,Рим, Вене­ція, Страсбурґ, Амстердам, Антверпен).

Серед карт XV ст. за своїм змістом виділяються картаПірі Рейса. Карта турецького мореплавця 1513 р. дивовижно відзначаєтьсяточністю місцеположення окремих об’єктів та берегової лінії. Крім узбережжяАфрики на цій карті показано східне узбережжя Південної Америки і частинаАнтарктичного узбережжя, що є неймовірним для тих часів. Хоч береги ПівнічноїАмерики дуже недостовірні, однак сучасні космічні знімки підтверджують великуподібність обрисів берегів Антарктиди. Є очевидним те, що Пірі Рейс використавдоісторичні картографічні джерела або їх копії.

У 1584 році Вагхенаер видав великийатлас «Дзеркало моря» (Spieghel derZeevaerdt), який містив 45 карт, що покривали європейське узбережжя відНорвегії до Гібралтарської протоки. Цей дослідник впровадив чимало новиххарактеристик, наприклад, визначення конфігурації узбережжя за межами береговоїлінії, символи для буїв, знаків, церковних шпилів та ін., а також глибини,приведені до середнього рівня припливу.

Протягом ХVI ст. відбувається інтенсивне картографування територійБританії. Досягнення значної точності карт стало можливим завдяки появіспеціальних інструментів в країнах Бенілюксу. Також велику роль відігралазагроза конфлікту з всесильним імператором священної римської імперії Карлом V. До радості Генріха припинення діяльності монастирів і продаж церковнихземель забезпечили гігантський фінансовий прибуток на десять років вперед. Наці гроші Генріх замовив дослідження узбережжя Великобританії неперевершене посвоїй точності багато столітть.

Результатом цього дослідження стали карти, щовиконували оборонні функції і разом з тим використовувались для навігаційних цілей. У тому числі починаютьукладатися карти окремих частин судноплавних річок. Багато таких картзбереглося до наших часів («План Темзи» 1540 р.,Карта «Хамбера від Халла і Бартона до моря» 1541 р., «Карта р. Тайн відНьюкасла до Тайнмута», Карта «Брістольського каналу і гирла ріки Северн» 1595р.). Великого значення набуваєкартографування внутрішніх водних шляхів, адже багато портів було засновано вгирлових частинах річок.

Таким чином великийвплив у XV ст. на розвиток картографії мали три обставини: винахід гравіюваннята друку, поява й поширення в Європі «Посібника з географії» К. Птолемея ірозвиток мореплавства, що зумовив попит на морські карти. Однак, приклад картиПірі Рейса приводить до висновків, що ми ще дуже мало знаємо про природустворення портоланів з їх точністю.