Лєбєдєв Є. О.

ИГ НАНУ, відділ соціально-географічнихдосліджень, аспірант

Науковий керівник: проф., д.геогр.н.Фащевський М.І.

РОЗУМІННЯ СУТНОСТІ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ 

УСВІТОВІЙ НАУКОВІЙ ДУМЦІ

Питання еволюції системиприрода-людина-суспільство, місце та роль окремої особистості в ній,взаємовідносини суспільного і природного розвитку цікавили людство на всіхетапах його існування. Відповіді на них давалися по різному на різних етапахсуспільного прогресу – від міфів в прадавні часи, релігійного світоглядусередньовіччя, філософських концепцій епохи відродження до наукових парадигмнового і новітнього часу. Кожен із цих підходів по своєму визначав роль і місцелюдської особистості в суспільстві і природі, встановлював, або навпакивідкидав, певні обмеження людського розвитку, встановлював межі реалізації їїпотенціалу.

Особливо гостро ці питання стоять у нашчас, коли поряд із бурхливим розвитком технологій практично у всіх галузяхекономіки все більше поглиблюються проблеми нестачі ресурсів, бідності,захворюваності, очевидна недосконалість світової економічної системи. Очевидно,для того, щоб розв’язати ці проблеми важливочітко визначити місце і роль окремого індивіда в системіприрода-людина-суспільство, встановити чим вона є - метою, засобом, чиодночасно і тим і іншим?

Серед тих, хтоставив і намагався дати відповідь на це питання були Вернадський В.І. та Флоренський П.А., та ФедоровН.Ф. Ці вчені стояли на засадах автотрофності людини, як необхідної умови нетільки гідного життя, але й виживання нашого виду. Вони відстоювали еволюціюреалізації і розвитку потенціалу людини в напрямку самодостатності, тобтозменшення споживання природних ресурсів та максимальної реалізаціїіндивідуальних потенціалів розвитку.

У 60-х роках ХХ-ст з’являється теорія людського капіталу, що була запропонованалауреатом Нобелівської премії Шульцом Т., а базова теоретична модель буларозроблена іншим Нобелівським лауреатом Беккером Г. у книзі «Людськийкапітал» (1964). В подальшому ця теорія поглиблювалась і розроблялась рядомінших вчених.

Під людськимкапіталом в даній теорії розуміється втілений в людині запас здібностей, знань,навичок та мотивацій. Цей капітал формується аналогічно фінансовому чиматеріальному (через перенаправлення засобів від поточного споживання зарадиотримання додаткового прибутку в майбутньому, наприклад освіта, міграції,виховання дітей тощо). Центральне місце в теорії людського капіталу належитьпоняттю норм віддачі (аналогічно нормам прибутку на капітал), тобто людина, які територія, оцінюється з позицій «чим вона може бути корисна для мене»,  а не «чим я можу бути корисний іншим». Тобтореалізація людського потенціалу це перш за все засіб отримання прибутку, а неголовна мета.

Проте, ізпідвищенням рівня добробуту населення, особливо в країнах Європи та ПівнічноїАмерики, стало очевидним, що постійне зростання матеріального багатства часто єнесумісним із комплексністю розвитку людського потенціалу, оскільки постійнезростання індивідуального споживання тісно пов’язане із нерівномірнимрозподілом багатства, що врешті решт призводить до негативних результатів(значна фінансова диверсифікованість суспільства, екологічні та ресурсні кризи,втрата генофонду тощо). Реакцієюна розуміння цих процесів стало створення у 70-х роках ХХ ст. ряду міжнароднихнедержавних організацій по вивченню глобальних процесів на Землі – Міжнародноїфедерації інститутів перспективних досліджень, Римського клубу, Міжнародногоінституту системного аналізу, а у Радянському союзі - Всесоюзного інститутусистемних досліджень. Створення в 1972 році Програми ООН по довкіллюознаменувало включення міжнародної спільноти у рішення екологічних проблем, щостали стримувати суспільно-економічний розвиток, а отже и розвиток людськогопотенціалу.

Наступним кроком урозвитку цих ідей стала поява у 80-х роках концепції збалансованого розвитку.Його базове розуміння було опубліковано у 1987 році у доповіді «Наше спільнемайбутнє» Міжнародної комісії по довкіллю і розвитку, де воно сформульованонаступним чином: «задоволення потреб сучасності не підриває можливістьприйдешніх поколінь задовольняти свої власні потреби». В цілому концепціязбалансованого розвитку розглядає людину як суб’єкт розвитку. Це означає, щонайбільш ефективний шлях розвитку всього суспільства – це створення умов длявсебічної реалізації індивідуальних потенціалів його членів. Практичневпровадження цього принципу в концепції збалансованого розвитку вбачається узалученні людини до процесів, що формують її життєдіяльність, включенням упроцеси прийняття та реалізації рішень, контролю за їх виконанням.

Загалом концепціязбалансованого розвитку разом із декларуванням рівноважливості людського,економічного та природного розвитку більшу увагу приділяла все ж екологічній таекономічній своїм складовим. Це викликало необхідність розробки новоїконцепції, яка б остаточно визначила роль та місце окремої людини у сучасномусвіті. Відповіддю на це питання стала концепція людського розвитку, розробленав межах Програми розвитку (ПРООН) ООН та вперше викладена в 1991 році у першій «Доповідіпро людський розвиток» і в подальшому була розвинута у щорічних Доповідях (UN Human development 1991, 1992, 1993, 1994,1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007,2008). Концепція людського розвитку стоїть на засадах створення у всьому світірівних умов для реалізації потенціалів людини, як основного засобу збалансованого розвитку глобального суспільства.Основним механізмом для досягнення поставленого завдання, на думку експертівПРООН, є розширення людських можливостей через ліквідацію соціальнихнерівностей.

Проте, в подальшомув межах наступних доповідей про людський розвиток залишились поза увагоюпитання можливих напрямків зростання людського потенціалу та загальногоуявлення про його структуру. Увага була зосереджена на проблемах створення умовдля реалізації індивідуального людського потенціалу. Поряд із тим проблемакомплексного розуміння напрямків і меж людського розвитку постійно набуває всебільшої актуальності, але їй все ще приділяється недостатньо уваги.

Одними з першихпроблемами комплексного систематичного вивчення людського потенціалу вглобальному вимірі почали займатися вітчизняні та російські вчені різнихнаукових дисциплін – економіки (Стефанишин О., Грішнова О. тощо), філософії(Калініна Т., Носов Н., Юдін Б. тощо), соціології (Саксельцев І., Зубаревич Н.,Медков В., Саградов А. тощо) та соціальної географії (Авдєєва Н., Ашмарін І.,Степанова Г., Заволока Ю., Трусій О. тощо), аналізуючи потенціали як окремоїлюдини, так і суспільства та різних галузей людської діяльності.

Подальший розвитокцієї концепції допоможе визначити цільові вектори розвитку і реалізаціїлюдського потенціалу та співвіднести їх із завданнями природного та суспільногорозвитку. Чітке визначення місця і функцій людини в системіприрода-людина-суспільство може стати теоретичним підґрунтям для створенняконкретної стратегії збалансованого розвитку України.