Ісиченко І. В.

ИГ НАНУ, відділ картографії, аспірант 

Науковий керівник:проф., директор ІГ НАНУ, д. геогр.н. Руденко Л.Г.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ РЕГІОНУ: СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ

1. Актуальність проблеми. Концепція конкурентоспроможності є однією з найбільш широко обговорюваниху науковому середовищі України та світу. В поєднанні з тривалим політичнимінтересом до неї вона виходить за рамки суто наукової концепції і стаєстратегічним курсом багатьох країн та їх урядів, які проголошують підвищення конкурентоспроможності одним з головнихзавдань своєї економічної політики. Актуальність цієї концепції підвищується узв’язку з дедалі зростаючою обмеженістю сприятливих факторів економічногорозвитку держав і регіонів, посиленням процесів глобалізації та регіоналізації.До найбільш привабливих регіонів надходять інвестиції у виробництво ісоціальну сферу, що стимулює бізнес, активністьнаселення та впливає на якість його життя. Більшість розвинутих державстворюють спеціальні національні комісії для аналізу стануконкурентоспроможності своєї економіки та пошуку шляхів її поліпшення. Однак ідосі поняття конкурентоспроможності взагалі, і країни чи регіонузокрема, не має чіткого визначення. Визначенняконкурентоспроможності має досить широкі рамки, а її концепція не є достатньоясною. Разом з тим, спостерігається зростаючий консенсус навколо положення проте, що вона дійсно є однією з головних проблем економічної політики.

2. Розумінняконкурентоспроможності економістами і географами.За твердженням американського дослідника Майкла Портера, єдино розумною концепцієюконкурентоспроможності на національному рівні є продуктивність, оскільки головноюметою будь-якої держави є досягнення високого та постійно зростаючого рівняжиття своїх громадян, а здатність реалізувати цю мету залежить від продуктивності,яка, в свою чергу, забезпечується задіяними трудовими ресурсами та капіталомкраїни. Національна конкурентоспроможність за М. Портером, це постійнапідтримка продуктивності праці на вищому, ніж у конкурентів, рівні, що досягаєтьсяза допомогою безперервного процесу винайдення та впровадження інновацій. Високаконкурентоспроможність характерна не для всіх галузей господарства, а лише длятих, у яких країна має конкурентні переваги. Висновок М. Портера свідчить пропрямий зв'язок між продуктивністю праці та конкурентоспроможністю економіки [4, 5].

На думку російського економ-географа І. В. Пилипенка, для досягнення конкурентоспроможностів геоекономічному сенсі, що поєднує економічні та економіко-географічні аспектиконкурентоспроможності, необхідно прагнути до збалансованого економічногозростання шляхом виробництва більш якісних, ніж у конкурентів, товарів тапослуг, раціонально використовувати природно - географічні ресурси,перетворювати недоліки свого економіко-географічного положення на конкурентніпереваги, виходячи з концепції географічного посибілізму, та підвищувати тимсамим життєвий рівень населення. Проблему конкурентоспроможності країнинеобхідно розглядати через аналіз функціонування суміжних галузей її економікив рамках промислових кластерів та аналіз конкурентоспроможності регіонів, вяких створюються специфічні конкурентні переваги, що реалізуються урегіональних кластерах малих та середніх підприємств та промислових районахрізних типів [4, С. 442 - 443].

Набувши широкого вжитку в науковій літературі, концепція конкурентоспроможності,однак, не є загальновизнаною - відомі її принципові опоненти. До них належитьамериканський економіст Пол Кругман, який у 1994 р. в статті «Конкурентоспроможність:небезпечна омана» виступив проти цього поняття, стверджуючи, що ми маємо справузі спотвореним розумінням продуктивності, а це може призвести, в найгіршомувипадку, до регресу вільної торгівлі, протекціонізму та торгових війн [8].

В науковій та управлінськійспільнотах зростає розуміння необхідності дослідження конкурентоспроможності нетільки окремих підприємств та компаній, а й територіальних одиниць різнихрангів – наднаціональних утворень, країн та їх регіонів.

3. Основні підходи іпроблема визначенняможна сформулювати на основі концепції конкурентоспроможності країни,запропонованої М. Портером: конкурентоспроможність регіону - це продуктивністьвикористання регіональних ресурсів, насамперед робочої сили і капіталу,порівняно з іншими регіонами, яка інтегрується у величині й динаміці валовогорегіонального продукту (ВРП) на душу населення (та/або одного працюючого), атакож виражається іншими показниками [7].

Європейський експерт Д. Сепік відзначає, що недоцільно, а іноді навіть небезпечноасоціювати конкурентоспроможність країни або регіону з конкурентоспроможністюокремого підприємства. Принципові відмінності між цими поняттями такі:

-    країна або регіон, навіть не будучи конкурентоспроможними, не припиняютьсвого існування;

-    конкурентоспроможність на рівні регіону не передбачає ситуації, коли успіходних відбувається у збиток іншим, як на мікроекономічному рівні. Успіх одногорегіону створює можливості для інших регіонів, особливо - сусідніх. Ці регіони,зокрема, можуть отримати переваги від ефекту полюсу зростання, створеногодинамічним регіоном;

-    зайнятість (як на кількісному, так і на якісному рівні) є одним зпоказників успіху регіону в справі досягнення конкурентоспроможності, але це неможе бути застосовано до фірми. Більше того, якщо економіка регіону складаєтьсяз висококонкурентних підприємств з мікроекономічної точки зору, але їхдіяльність створює низьку додаткову вартість у перерахунку на працюючого,регіон не вважатиметься за конкурентоспроможний [6].

Для виділення чинників формування конкурентоспроможності регіону і аналізуможливості дії регіональних органів влади на них, російський економіст Л. С.Шеховцева використовує модель регіонального ромбу, побудовану на основі концепціїнаціонального ромбу М. Портера.

Згідно з нею розвиток країни та її регіонів залежить від усіх елементів ринку,у тому числі й від конкуренції фірм. Але конкурентні переваги фірм створюютьсяі утримуються в тісному зв'язку з місцевими умовами, тому роль регіону у їх створенніможна досліджувати на основі чотирьох взаємозв'язаних детермінант (чинників),що створюють регіональний ромб.

Перша детермінанта – чинники і умовивиробництва – формується за рахунок кваліфікованих кадрів, капіталу,наукових знань і технологій, економічної інформації, галузевої (транспорт,телекомунікації) та ринкової інфраструктури, інвестиційного клімату.

Друга детермінанта – попит навнутрішньому ринку –– характеризується структурою внутрішнього попиту,його об'ємом і характером, механізмами передачі переваг внутрішнього ринку назакордонний. Найважливішими властивостями внутрішнього попиту є ті, якізабезпечують початковий стимул для інвестування і впровадження нововведень,достатніх для успішної конкуренції в галузі.

Третьою детермінантою, що визначає перевагив галузі, є наявність галузей-постачальників або суміжних галузей, якісамі є конкурентоспроможними на національному та світовому ринках.Конкурентоспроможність прямо залежить від кооперації регіональних виробництв,створення вертикально і горизонтально інтегрованих мереж (кластерів),інноваційно активних фірм.

Четверта детермінанта – стратегіїрозвитку регіону і конкуруючих фірм, рівень їх менеджменту. Рівеньуправління, організованості набуває вирішального значення для підвищенняконкурентоспроможності економічних систем різного рівня. На регіональному рівніуправління набуває нового змісту, оскільки глобальна конкуренція й дії дилерівміжнародних компаній на регіональному ринку обмежують можливості діїрегіональної влади і менеджменту компаній.

«Конкурентоспроможність регіону – це властивість регіону як економічної системифункціонувати і розвиватися в ринковому середовищі, ефективно забезпечуватипроцеси відтворення людини, благ і регіонального потенціалу, яку можна вивчатив різних аспектах і на різних рівнях. Регіон як організаційна система повиненефективно виконувати свої цільові функції (призначення, місію) в зовнішньому івнутрішньому середовищі. В умовах конкуренції ця властивість економічної системиможе бути охарактеризована конкурентоспроможністю» [7].

Чинниками, що визначають функції регіону є: інтереси населення, діловогоспівтовариства (бізнесу), держави (органів управління), а також потреби забезпечуючихпідсистем або елементів регіональної системи (інфраструктури, інститутів,безпеки та екології регіону). Конкурентоспроможність регіону загалом є інтегральнимрезультатом конкурентоспроможності всіх складових елементів регіональноїсистеми: соціальної, економічної, управлінської, інституційної підсистем,безпеки та екології регіону.

Як головні рушійні сили регіональноїконкурентоспроможності можна виділити такі чинники:

-        Інновації,регіональні інноваційні системи, впровадження інновацій у виробничий процес;

-        Регіональнікластери та промислові райони різних типів (з результативним впровадженнямінновацій);

-        Географічнеположення;

-        Продуктивністьпраці в галузях економіки;

-        Людськийкапітал;

-        Існуючіпідприємства та мережі;

-        Управліннята інституціональний потенціал;

-        Галузеваструктура й тип підприємств;

-        Інфраструктура(в широкому розумінні);

-        Типологіярегіонів та рівень інтеграції підприємств;

-        Інвестиційнапривабливість, інтернаціоналізація та характер прямих іноземних інвестицій(ПІІ).

Саме на регіональному рівні створюються тіспецифічні конкурентні переваги, що потім мають вирішальне значення дляпідвищення конкурентоспроможності підприємств регіону на світових ринках. Разомз тим, для забезпечення стійкості регіонального розвитку необхідним є створеннявідповідних умов, таких як макроекономічне середовище, яке б стимулювало процесекономічного зростання, створення робочих місць та стабільність, а такожподаткова і правова системи, ефективне функціонування яких сприяє розвиткубізнесу та створенню робочих місць. Ці передумови регіональноїконкурентоспроможності створюються на національному рівні.

У контексті всіх вищенаведених визначень авторпропонує підсумкове тлумачення конкурентоспроможностірегіону як інтегральної соціально-економічної категорії: властивості регіону як складно організованоїгеосистеми функціонувати та ефективно розвиватися, забезпечуючи процеси життєдіяльності та відтворення населення істворюючи умови для досягнення стратегічних цілей розвитку регіону [3].

Очевидним є те, що ключовими позиціямиконкурентоспроможності є продуктивність, ефективність та прибутковість, щосприяють не тільки зайнятості населення, а й в кінцевому результаті високомурівню якості його життя. Особливої уваги заслуговує аналіз ефективностівикористання інтегрального потенціалу регіону та його географічного положення.У сучасних умовах розвитку регіонів України пошуки шляхів підвищення їхконкурентоспроможності є головною потребою для національної економіки.