Заваріка Г. М.

Київський національний ун-т ім. М.П. Драгоманова, каф. економ. і соціал. географії, аспірант

Науковий керівник: г.н.с. Ради з вивчення продуктивних сил НАНУ, д.геогр.н., проф. А.І. Доценко

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ ТРАНСФОРМАЦІЙ РОЗСЕЛЕННЯ ТА ЕКОНОМІКИ

Постановка проблеми. Стан сучасної науки можна визначити революційним, оскільки триває перегляд наукової картини світу, її концептуальна трансформація. Звісно, що у формуванні нових наукових парадигм активну участь повинні взяти й географи. Суспільно-економічні процеси стають все більш незрозумілими, непередбачуваними, що залишає свій відбиток на процесі розселення населення. Поглиблення науково-технологічної революції, кардинальні зміни на політичній карті світу, структурні трансформації в міжнародній економіці зумовили появу нових рис і особливостей процесу розселення населення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Важливість і актуальність теми зумовлена тим, що у науковому середовищі досі немає єдиного підходу до розуміння суті процесів, які відбуваються. Сьогодні існують розбіжності щодо розуміння сутності та змісту самого поняття трансформація, що негативно впливає на осмислення змін і прогнозів щодо соціально-економічних наслідків функціонування сучасної економічної системи. Щодо взаємозв’язку зазначених видів трансформацій, то це питання ще майже зовсім не вивчено науковцями.

Взаємозв’язки трансформації розселення та трансформаційних змін в економіці України є новим і теоретично не розробленим напрямом в науці. Тому необхідність теоретико-методичного осмислення різних аспектів цього процесу на загальнонаціональному та регіональному рівнях є актуальним питанням у контексті суспільно-географічного вивчення трансформації розселення населення.

Підтвердженням сказаного є слова Керівника МВФ Хорста Келера, який сказав: «Ніхто поки ще не володіє секретом того, як легко, без ускладнень трансформувати централізовану економіку в ринкову».

Постановка завдання. Метою даної статті є визначення зв’язків між процесами трансформації економіки та трансформації розселення населення на сучасному етапі розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу. Згідно економічного словника трансформація (від латинського transformatio – змінювати) трактується як перетворення структур, форм і способів економічної діяльності, зміна її цільової спрямованості [5, с.408].

В.С. Савчук визначає трансформацію як перетворення, перевтілення, зміну виду, форми, властивостей чого-небудь [6, с.94].

З позицій впливу на зміни структури господарської системи трансформацію визначають як процес заміни констатуючих ознак одного господарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому. Концепція трансформації ґрунтується на тезі про безперервність економічних перетворень у суспільстві та залежність результатів перетворень від їх розвитку.

В.С. Савчук виокремлює дві основні групи концепцій, пов’язаних із дослідженням проблем трансформаційних процесів. Перша група включає теорії, де процеси трансформації є предметом самостійного дослідження: концепція перехідної економіки, теорія капіталістичної трансформації, теорія економічних трансформацій , концепція патоекономіки, теорія циклів, теорія криз і катастроф. Друга група використовує підходи, де трансформація розглядається як внутрішня складова процесів глобальної економічної динаміки: еволюційний підхід, інституціональний, системно-структурний, синергетичний, соціокультурний.

Автори концепції визначають три основних типа трансформацій [6, с.51]: 1) одинично-локальні, 2) функціональні; 3) глобальні.

Аналіз системних перетворень постсоціалістичних країн ґрунтується на основі поєднання методологічних підходів трансформації економічних систем в період перехідної економіки. Відставання нашої держави у забезпеченні цілісного й ефективного функціонування ринкової системи господарювання поясняють вчені наслідками неспроможності швидкого переходу до системних перетворень в економіці та суспільстві, від стадії прориву до етапів інтоформації та посттрансформації.

Трансформаційний цикл у цих країнах формується внаслідок різких змін регулятивних інститутів та поділяється на два етапи: первинну та вторинну депресію . Первинна депресія характеризується невідповідністю у структурі попиту і виробництва. До основних ознак цього можна віднести: зміни формальних інститутів регулювання, спекулятивний характер системи фінансового забезпечення відтворювального циклу, зміни у відносинах власності на засоби виробництва, стійкість монополістичних тенденцій, втрата економічних зв’язків із розпадом СРСР та невизначеність майбутнього. У ході формування первинної депресії виникли тенденції до субоптимальності розподілу ресурсів і доходів, наслідками якої стали гіперінфляція, поширення безробіття та дисбаланс в економічній системі.

Як вважає С.А. Єрохін, вторинна депресія є переродженням первинної депресії в кумулятивний процес скорочення реального випуску продукції та зростання загального рівня цін. Кумулятивний характер вторинної депресії є незалежним від детермінант первинної депресії і зумовлений дією законів попиту і пропозиції, низки макроекономічних змінних та інституціональних детермінант [4, с. 4].

На думку А.С. Філіпенка, трансформація економічної системи України відповідно до соціально-економічних і науково-технологічних параметрів XXI ст. має ґрунтуватися на «трьох китах»:

1.     Загально-цивілізаційних умовах і чинниках, що формують систему координат сучасного світового ринкового господарства;

2.     Національних пріоритетах і особливостях, що мають глибокі, невичерпні історико-генетичні й ментально-етнічні джерела;

3.     Реальному стані економіки і суспільства України, що є головним вихідним матеріалом, першоосновою, фундаментом, на якому будується нова політико-економічна система.

Саме взаємодія цих трьох складових убезпечить Україну від різких коливань, сприятиме пом’якшенню ударів перехідного періоду [7, с. 51].

Економіка не існує окремо від населення, так як і населення не існує окремо від економіки. Тому процеси трансформації, що відбуваються в економіці, тісно пов’язані з процесом розподілу та перерозподілу населення по території та мережею поселень.

Поняття «розселення населення» включає розміщення населення, функціональні територіальні взаємозв’язки населених пунктів та міграцію населення. Розселення населення – це складний суспільно-просторовий процес , який відображає територіальні засади життєдіяльності суспільства. Головна закономірність розселення населення – відповідність форм розселення засобу суспільного виробництва та рівню розвитку продуктивних сил країни. Оскільки в Україні відбулися кардинальні зміни в економіці, в результаті переходу від планової до ринкової системи, то вочевидь, процес розселення населення також змінюється. Зміна форми господарювання підприємств від державної до приватної свідчить про появу в Україні капіталістичного типу урбанізованого розселення населення, для якого характерна з одного боку концентрація продуктивних сил, формування міських агломерацій та урбанізованих районів, а з іншого роздрібнення сільського розселення, зниження питомої ваги сільського населення.

Як зазначає А.І. Доценко, на межі століть в Україні спостерігалися помітні зрушення в розподілі поселень за групами людності, що зумовило відповідні структурні трансформації розселення. Так, протягом 1989–2001 рр. відбулося поглиблення диспропорцій структури поселенської мережі і здрібнення її в цілому, що має негативні соціально-економічні наслідки. Другим напрямом трансформації стала поляризація поселенської мережі в результаті «накопичення» поселень в групах найменшої та найбільшої людності і «вимивання» їх із групи середньої людності (1–3 тис. осіб). Отже, структурна трансформація розселення розкриває глибинні процеси його розвитку в сучасний період і є одним з важливих напрямів суспільно-географічного дослідження розселення [2, с. 56].

Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно і безсистемно, наслідком чого є наростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу й некерованості соціально-економічних процесів. Організаційно непідготовлена лібералізація цін призвела на початку 90-х рр. до інфляції, підірвала платоспроможність населення, зумовила зубожіння населення країни. Значно скоротилося виробництво продуктів харчування. Більша частина населення країни опинилася за межею бідності, її дохід не забезпечує навіть прожиткового мінімуму. Внаслідок припинення роботи багатьох підприємств, наприклад шахт в Луганській області, люди мігрують в інші райони проживання, ці населенні пункти отримали останнім часом навіть нову назву – депресивні території.

Чинниками зниження рівня життя населення є : загальна економічна криза, наявність формальної неоплачуваної зайнятості, значна чисельність безробітного населення, яка отримує мізерну допомогу держави, невисокий рівень заробітної плати, тривалі затримки її виплати, падіння курсу гривні, відтік грошей у тіньову економіку, систематичне зростання цін, банкрутство підприємств та припинення їх функціонування [1, с. 3].

Так, у 2006 р. кількість осіб, що мали офіційний статус безробітного, дорівнювала в Луганській області 35 тис. осіб. За деякими джерелами , частка прихованого безробіття становить ще більшу кількість населення. Високий рівень прихованого безробіття, зумовлений ситуацією, коли працівники на підприємствах працюють 2–3 дні на тиждень.

Постійно зменшується чисельність працюючих у наукомістких та соціально орієнтованих галузях економіки. Скоротилася чисельність зайнятих у галузях машинобудівного комплексу, вугільній промисловості. Більшість працівників, що звільнилися перейшла у сферу торговельно-посередницької діяльності, тобто відбулася значна професійна декваліфікація кадрового потенціалу. Досягти найближчим часом оптимальної зайнятості не вдасться, бо якість робочої сили не відповідає суспільним потребам.

Висновки. В умовах новітньої наукової революції географія розселення населення потребує істотного теоретико-методологічного оновлення. Вона повинна бути доповнена й конкретизована новими підходами і концепціями, які б враховували сучасні трансформаційні тенденції.

Самоусвідомлення суспільством своєї ролі висуває на передній план проблему планування території, тобто правильне облаштування земної поверхні, оцінку ємності території для розселення населення, розробки оптимальних схем розселення населення.

Відомий економіст Джордж Стіглиць відзначає, що акцент на економічних реформах та неувага до системної трансформації, нової ролі держави, інститутам громадянського суспільства не ведуть до успіху

Інформаційні джерела:

1. Богиня Д. Трансформаційні процеси в системі формування національного ринку праці: інституційний аспект // Україна: Аспекти праці. – 2005. – № 1. – С. 3-8.

2. Доценко А.І. Процеси трансформації розселення : суспільно-географічний аспект // Економічна та соціальна географія. Наук. зб. – К.: КНУ, 2006. – Вип. 56. – С. 50-57.

3. Єрохін С.А. Структурна трансформація національної економіки. – К., 2002. – 528 с.

4. Єрохін С.А. Теоретико-методологічні основи дослідження структурних трансформацій економіки // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 3 (33). – С. 3-13.

5. Райсберг Б.А., Лозовский Л.С., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. – М.: ИНФРА, 2004. – 480 с.

6. Трансформаційна економіка: Посіб. / Ред. В.С. Савчук. – К.: КНЕУ, 2006. – 612 с.

7. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – С. 46-56.