Луць В. М.

Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, каф. економ. та соціал. географії, аспірант

Науковий керівник: зав. відділу проблем економічної і техногенної безпеки Ради по вивченню продуктивних сил НАНУ, д.геогр.н. А. В. Степаненко

ВИКОРИСТАННЯ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У СТРАТЕГІЧНОМУ ПЛАНУВАННІ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Ступінь соціально-економічного розвитку регіону залежить головним чином від активності та якості людських ресурсів, виробничої діяльності регіону, зрілості інвестиційно-інноваційних процесів. Людство винайшло механізми, котрі допомагають реалізувати наявний потенціал регіону та використати його для блага суспільства. Таким механізмом є стратегічне планування. Воно направлене на досягнення цілі, виявлення та реалізацію потенціалу території шляхом визначення обмеженого кола напрямів діяльності, які називаються пріоритетними, їх сукупність відбиває головну ціль розвитку регіону та приводить до її досягнення.

Головними моделями стратегій, котрі застосовуються для розвитку регіонів є моделі росту, котрі передбачають активну позицію регіону на міжрегіональному ринку, визначення його спеціалізації, котру обумовлюють фактори забезпеченості трудовим потенціалом, розвиток ринкової інфраструктури, процесів інформатизації, послуги, котрі надаються в регіоні. Активна позиція означає, по-перше, досягнення вищих показників соціально-економічного розвитку у планованому періоді. По-друге, пристосування до кон’юнктури ринку та випуск нових товарів, надання нових видів послуг. Друга ціль досягається шляхом впровадження інвестиційно-інноваційної моделі розвитку регіону. Ця модель відрізняється від наздоганяючої моделі, котра використовує вже зроблені винаходи та ноу-хау тим, що стимулює шляхом залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій внутрірегіональні інновації та впровадження їх у виробництво. Цей процес забезпечується стимулюючими засобами, котрі визначені відповідними законодавчими актами, зокрема, законами України «Про стимулювання розвитку регіонів», «Про інноваційну діяльність», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». В них визначено, що цими інструментами є створення територій із спеціальним режимом економічної діяльності – спеціальних економічних зон, у яких поєднується територіальний та режимний підхід – створення пільгових митних, валютно-фінансових, податкових умов економічної діяльності. Іншим інструментом є створення територій пріоритетного розвитку, котрі стимулюють інвестиційну діяльність у регіоні. Підтримка малого підприємництва, сприяння формуванню об’єктів інфраструктури розвитку підприємництва реалізується через такі інструменти-«каталізатори» підприємницьких процесів: бізнес-центри, бізнес-інкубатори, інноваційні та консалтингові центри, венчурні фонди. Усі стимулюючі засоби направлені на впровадження інноваційного характеру економічної діяльності та підвищення інвестицій у економіку регіонів, розосередження потоків капіталу та робочої сили [1, 2, 3].

У стратегіях економічного та соціального розвитку областей України зазначається, що рушієм інноваційного розвитку є науково-технологічний потенціал. Стратегічними пріоритетами у цій галузі є інтеграція науки та виробництва, комерціалізація винаходів (Стратегія економічного і соціального розвитку Волинської області) [4], пріоритетність ендогенного (внутрірегіонального) характеру інновацій, ресурсозбереження, впровадження нових видів палива (Вінницька обл.) [5], придбання прав на патенти, ліцензій на об’єкти промислової власності (Чернігівська обл.) [6], впровадження європейських стандартів виробництва товарів (Сумська обл.) [7]. Питання інноваційного розвитку нерозривно пов’язане із ростом якості життя населення, тому відповіддю на відтік населення: особливо фахівців високої кваліфікації, творчої інтелігенції, є пріоритетність погодинної оплати праці, нормування праці, посилення стимулюючої ролі заробітної плати, досягнення рівня оплати праці відповідно обґрунтованих норм, формування продуктивної зайнятості та постійний ріст доходів населення [4, 6, 7, 8].

Аналіз стратегій розвитку областей України показав, що не достатньо використовуються результати дослідження просторової організації суспільства. Це видно із того, що стратегії розвитку областей використовують економічні та управлінські важелі для досягнення стратегічної цілі регіону – покращення рівня життя населення, оминаючи використання територіальних зв’язків. За дужки виноситься суспільно-географічне дослідження регіону котре містить два змістовних блоки: економіко-географічне положення та територіальна організація суспільства. Оцінка економіко-географічного положення – це аналіз положення родовища, підприємства, міста, регіону до інших економіко-географічних об’єктів, котрі можуть бути джерелами сировини та енергії, населених пунктів, ринків збуту, транспортної мережі. Економіко-географічне положення аналізується із боку вигідності чи невигідності щодо його використання для досягнення стратегічної цілі розвитку регіону. Для України і більшості її регіонів характерним є вигідне транспортно-географічне положення, котре проявляється у проходженні територією країни шести міжнародних автомобільних транспортних коридори. Вигідність у положенні на між Центральною і Східною Європою. За умови створення нових магістралей та покращення існуючих, регіони отримують додаткові можливості та ресурси для досягнення цілей розвитку через розвиток суміжних транспортній галузям економіки. Елементами, котрі включаються до територіальної організації суспільства є розміщення населення і сфер виробництва та послуг, природокористування, територіальний поділ праці, суспільно-географічне районування. Їх аналіз дозволяє виявити закономірності, проблеми та причини розвитку території, що у сукупності із економіко-географічним положенням дає інформацію про сильні та слабкі сторони регіону, можливості та загрози ендогенних по відношенню до регіону елементів. Ця інформація є ключовою для здійснення аналізу передумов розвитку території та пошуку пріоритетів, завдань для досягнення цілей. Врахування економічних, управлінських та соціальних аспектів розвитку регіону у їх поєднанні із територіальними зв’язками дозволяє здійснювати комплексне стратегічне планування регіону.

Використання суспільно-географічних досліджень у стратегічному планування дає можливості:

-         здійснення комплексних територіально прив’язаних досліджень виробничої сфери регіону;

-         виявлення територіальних диспропорцій у розвитку сфер діяльності суспільства та соціальної інфраструктури;

-         фіксування існуючих територіально-виробничих, інвестиційних, працересурсних зв’язків та потоків між різними територіями;

-         визначення напрямків покращення взаємодії системи природа-людина-виробництво;

-         формування рекомендацій із досягнення відповідності розвитку виробництва території наявним природним умовам та ресурсам;

-         визначення шляхів досягнення високого рівня задоволення потреб людини, збалансованого із природним середовищем;

-         здійснення просторового обґрунтування необхідності розміщення нових об’єктів у регіоні, оптимізації або знищення старих;

-         здійснення раціонального розміщення нових виробництв із позиції ефективного використання природних ресурсів та залучення людського потенціалу.

Стратегічне планування здійснюється у три етапи: розробка стратегії, впровадження, моніторинг та внесення змін до існуючої стратегії. Для кожного із цих етапів важливим є здійснення просторового аналізу території. На етапі розробки стратегії результатом просторового аналізу є інформація про сучасні тенденції, територіальні закономірності розвитку та зв’язки території. Результати просторового аналізу мають значення при розробці пріоритетних напрямів, завдань та механізму реалізації стратегії. Вони забезпечують реалізацію принципу об’єктивності стратегічного планування, котрий передбачає наявність наукової основи обраним засобам стратегічного планування. На етапі впровадження важливим є практична складова складеного документу, детальність та пов’язаність із ціллю стратегії заходів реалізації, застосування передбачених у плані територіальних зв’язків, ефективність інституту, що здійснює стратегію (як правило це органи державного самоврядування). Суспільно-географічні дослідження (просторовий аналіз) використовуються на третьому етапі – коли прийнята стратегія апробується на практиці розвитку регіону. Стратегічне планування по своїй суті призводить до корінних змін у структурі економічних відносин, запровадження на практиці моделі соціально орієнтованої економіки, зміну культури мислення та ділової активності між учасниками економічного життя. Це випливає із встановлення у плані місії та цілі розвитку регіону, котрі часто на кілька років випереджують існуючий стиль мислення населення, управляння та підходи до вирішення економічних завдань. Ці корінні зміни можуть бути відповідно оцінені тільки за наявності певного механізму, котрий би забезпечував безперервність планування. Для цього існує моніторинг, котрий забезпечує зворотній зв’язок дійсного процесу впровадження та розвитку території із планами громади регіону. На цьому етапі просторовий аналіз покликаний виявити ефективність зафіксованих у плані поточних та прогнозованих територіальних пропорцій розвитку об’єктів, шляхом порівняння із їх фактичним станом. Відповідно до ефективності проводиться або коригування стратегічного плану, із врахуванням уточнених тенденцій та виявлених нових територіальних зв’язків, або внесення нових суспільно-географічних механізмів, заходів для досягнення цілі. При цьому важливим є визначення стратегічно ефективних територій, тобто територій, котрі найкраще впроваджують задумане у стратегічному плані. Такі території виконують роль ядер змін. За наявності територій із низькими показниками стратегічної ефективності, аналізуються причини територіальної інертності та способів її подолання.

При розгляді стратегічного планування розвитку територій та його суспільно-географічних аспектів, особливої уваги вимагає, як зазначено, процес регіонального просторового аналізу, яким займається суспільна географія. Із викладеного вище видно, що ефективна розробка та реалізація стратегії розвитку регіону базується на трьох складових – аналізі виробничих відносин регіону, наявних та потенційних управлінських зв’язків та аналізі просторової організації суспільства. Просторова організація суспільства, котра досліджується суспільною географією, розкриває можливості потенціалу економіко-географічного положення для сприяння досягненню стратегічної цілі та розкриває особливості територіальної організації – територіальні зв’язки, виявлення котрих виконує ключову роль як у діагностичному аналізі регіону та під час реалізації стратегічного плану.

Інформаційні джерела:

1. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 51. – с. 548.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 36. –с. 266.

3. Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 50. – с. 676.

4. http://www.voladm.gov.ua/filesarchive/strategia.zip

5. http://www.vin.gov.ua/web/vinoda.nsf/web_alldocs/DocJ2AHQ

6. http://www.regadm.cn.ua/docs/STR2015.ZIP

7. http://www.state-gov.sumy.ua/pdf/economic/strat2007.pdf