Козинська І. П.

Уманський державний педагогічний ун-т ім. Павла Тичини, каф. географії та екології, здобувач

Науковий керівник: проф. Вінницького держ. педаг. ун-ту ім. М. Коцюбинського, д.г.н. Г.І. Денисик

СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕНОСТІ ПИТАННЯ ОСВОЄННЯ АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ступінь вивченості антропогенних ландшафтів окремих регіонів України відрізняється значною нерівномірністю і територія Кіровоградської області входить до їх числа [1]. Зокрема, регіональні дослідження гірничопромислових ландшафтів тут є актуальною, але й досі не вирішеною проблемою. Безперечно, розробка програм дослідження антропогенних (гірничопромислових) ландшафтів будь-якого регіону України має спиратися на більш детальні знання його натуральних (відновлених) ландшафтів та історії їх розвитку.

Етап початкового пізнання природи (40 – 35 тис. р. тому – IV ст. до н.е). Активне заселення і господарське освоєння людиною території області розпочалося в добу пізнього палеоліту. В добу неоліту (VI – III ст. до н.е.), людина від збиральництва і мисливства починає переходити до землеробства й скотарства. Це сприяє активному та різнобічному пізнанню природи лісостепу. Для неолітичних племен лісостеп і степ були більш сприятливими для існування ніж лісова зона. Південно-західну частину області уже в VI – V ст. до н.е. освоїли найдавніші в Європі землероби.

Описовий етап (V ст. до н.е. – сер. XVIII ст.). В межах цього етапу виділяються три етапи – різних за проміжками часу, кількістю фактичного матеріалу, літературними джерелами. Проте вони реально показують особливості розвитку знань про природу лісостепу України. Ці знання ми отримали у формі описів, наскальних малюнків у печерах, на окремих каменях та кістках тварин [1].

1. Античний період (V ст. до н.е. – сер. I тис. н.е.). Основою виділення цього періоду стали грецькі та римські античні джерела. Давньогрецький історик Геродот у своїй 9-томній «Гісторійс аподейксіс» (Опис історії) (485 – 425 рр. до н.е.) описав життя землеробських племен – скіфів-орачів, що населяли Середнє Придніпров’я. Крім детальних описів природи, в працях Страбона, Птолемея, Геродота є відомості та картографічні зображення населення, господарства та звичаїв племен Придніпров’я, Придністров’я.

2. Літописний період (кін. І тис. н.е. – XІІІ ст.). Становлення та розвиток Київської Русі сприяли активному господарському освоєнню території України, зокрема північної частини Кіровоградщини, яка входила до її складу, її опису та поширення інформації за її межі. Географічні відомості цього періоду черпаємо з хронік, подорожніх нотаток вірменських, арабських та візантійських авторів [4]. В основному це фрагменти опису природи окремих регіонів. Чимало інформації природничого змісту вміщують літописи Київської Русі (IX – XII ст.). Наприклад в «Повести временных лет» (1114 – 1116 рр.) є описи конкретних річок, низовин і височин, лісів та степів, тваринного світу території сучасної України. У Київському літописі (за Іпатіївським списком) вперше згадується назва «Україна» – у 1187 р.

3. Період Середньовіччя (XІV – XVIII ст.). Малозаселені простори земель сучасної Кіровоградщини у XIV – XV століттях безпосередньо межували з землями, захопленими литовськими та польськими (з півночі і заходу) та турецькими і татарськими (з півдня) феодалами. По цих землях розливалася спустошлива хвиля нападів іноземних поневолювачів. Починаючи з XVІ ст. антропогенний вплив на ландшафти Кіровоградщини різко зростає у зв’язку із колонізацією лісостепу; швидкими темпами йде освоєння «Дикого поля» – степових ландшафтів Східноєвропейської рівнини [4]. Багата природними ресурсами і слабозаселена Правобережна Україна, зокрема Середнє Придніпров’я, безумовно вабила західних європейців.

З XVІ ст. територія України детально зображується на картографічних матеріалах. Перші достовірні карти Правобережжя були складені французьким військовим інженером Г. Бопланом. На картах Боплана детально позначені басейни Дніпра, Південного Бугу, Тясмину, Синюхи та Інгулу. Досить відомою є також невелика за обсягом робота «Опис України...», видана 1650 р. у Франції. Завдяки письмовим, картографічним та іншим джерелам описового характеру Правобережну Україну, Середнє Придніпров’я та його природу знав навколишній світ. Серед небагатьох джерел про Кіровоградщину другої половини ХVІІІ ст., які збереглися до нашого часу, непересічне значення мають подорожні записи академіка Петербурзької Академії наук Й.А. Гільденштедта. Він залишив унікальні за змістом спостереження про поселення, природні та економічні умови цієї найбільш віддаленої на теренах сучасної України території Російської держави. У щоденнику дослідника крім відомостей про населені пункти зустрічаються також дані про час їх заснування, основні види занять жителів, привернуто увагу до природних багатств краю та напрямів їх раціонального використання. У 90 рр. XVІІІ ст. території Олександрійського та Єлісаветградського повітів досліджував відомий німецький ботанік Ліндеманн.

Етап наукових пошуків (ХІХ – поч. ХХІ ст.). Подальший розвиток природничих досліджень в ХІХ та ХХ ст. тісно пов’язаний з господарськими та культурними запитами України й частково імперської Росії. Суспільство усвідомлює зростаючу потребу в наукових географічних знаннях. Проте, в розвиток природничих досліджень деякі корективи внесли дві світові війни. Відбувся поділ етапу наукових пошуків на окремі періоди [4].

1. Період зародження наукових основ комплексного вивчення природи (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Вивчення окремих природних компонентів території Кіровоградської області почалося з другої половини XIX ст. Найповніші описи четвертинних відкладень досліджуваної території належать І.Ф. Леваківському (1869, 1883 рр.), К.М.Феофілактову (1868, 1882 рр.), П.Я. Армашевському (1883, 1889 рр.). Вони вивчали умови залягання і генезис, а також літологію і стратиграфію четвертинних відкладень. Крім того, І.Ф. Леваківський займався дослідженням рельєфу Українського щита, встановив дольодовиковий вік річкових долин в межах регіону. Першу геологічну карту північно-східної частини області склав Барбот де Марні в масштабі 1:420 000 (1869 р.), де показав розвиток кристалічних порід і рихлих покривних утворень [2]. Літологія, стратиграфія і розповсюдження четвертинних відкладень були предметом досліджень М.А. Соколова у 1893 р., результати яких лягли в основу сучасної стратиграфічної схеми розчленовування цих відкладень. Дослідження А.В. Гурова наприкінці XIX ст. були присвячені етапам розвитку рельєфу України в неогені, геоморфології річкових надзаплавних терас, а також з’ясуванню рельєфоутворюючої ролі Дніпровського зледеніння [15]. Вивченням кліматичних умов території нинішньої Кіровоградської області в XIX ст. займалися к К.С. Веселовський, А.І. Воейков, П.І. Броунов та інші. Перші спроби комплексного дослідження території півдня Європейської частини Росії були зроблені В.В. Докучаєвим, І.К. Пачоським, Г.І. Танфільєвим, П.А. Тутковським, Б.Л. Личковим та іншими. За ініціативою В.В. Докучаєва в околицях с. Велика Виска створено чотири полезахисні лісосмуги з дуба, ясена, бересту, акації, що мали важливе значення для вивчення захисних властивостей лісу. І.К. Пачоський одним з перших описав рослинність Чорного лісу – великого вододільного лісового масиву на південній окраїні лісостепової зони [11].

2. Період розвитку природничого районування (20 – 50 рр. ХХ ст.). Комплексні природничі дослідження, насамперед ландшафтознавчі, в 20–50-х рр., на жаль, не отримали належного розвитку, і були «типовими для радянської фізичної географії передландшафтознавчого періоду» [10]. На початку періоду, особливо в 20-х роках, у комплексних природничих дослідженнях переважав геолого-геоморфолочіний чинник, зокрема у фізико-географічному районуванні. П.А. Тутковським [13] та Б.Л. Личковим були зроблені спроби районування території України на природно-генетичній основі. Значний внесок у вивчення степових і лісостепових ландшафтів досліджуваної території вніс Л.С. Берг, який відносив степову її частину до чорноземної підзони, або різнотравних степів. Ним було також дано опис Чорноліського масиву і найпівденнішого сфагнового болота, розташованого в його межах. Вивченню геоморфологічної будови України загалом, і території Кіровоградської області зокрема, були присвячені праці М.І. Дмитрієва, В.Г. Бондарчука [3]. В роботі В.Г. Бондарчука «Геоморфологія УРСР» були вперше розкриті особливості рельєфоутворення [3]. У фізико-географічних дослідженнях території Кіровоградщини, майже до 60-х рр., переважав геолого-геоморфологічний напрям.

3. Ландшафтознавчий період (сер. 50-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.). Початок цього періоду співпадає з розвитком польових ландшафтознавчих досліджень лісостепу, що майже одночасно, в сер. 50-х рр. ХХ ст., розпочалися у Львівському та Київському університетах [4]. Позитивний вплив на їх розвиток мали праці з теоретичних і методичних проблем ландшафтознавства Л.С. Берга, М.А. Солнцева, Ф.М. Мількова, А.Г. Ісаченка та А.М. Маринича. Комплексна ландшафтна характеристика лісостепових ландшафтів Руської рівнини вперше здійснена в працях Ф.М. Мількова [7, 8]. В результаті вивчення фізико-географічного районування території Кіровоградської області Г.П. Міщенко, була складена схема з виділенням в її степовій і лісостеповій зонах фізико-географічних районів за рельєфом і ґрунтово-рослинним покривом [9]. Одночасно із вивченням компонентів природи Кіровоградської області пожвавлюється інтерес до комплексних фізико-географічних досліджень та пов’язаних з ними фізико-географічного та прикладного районування території, екологічних проблем й регіонального природокористування.

В монографії «Фізико-географічне районування Української РСР» наведена ландшафтна характеристика виділених структур включно до районів. В основу районування покладений ландшафтно-генетичний принцип, згідно якого досліджувана територія знаходиться в межах Дністровсько-Дніпровської лісостепової фізико-географічній провінції і займає північно-східну частину Правобережно-Дніпровської північностепової провінції. В кожній з ландшафтних областей в межах регіону виділено по три райони [14]. У більш пізніх роботах О.М. Маринича, А.І. Ланько, М.І. Щербаня, П.Г. Тищенко також наведена ландшафтна характеристика структур фізико-географічного районування, зокрема території Кіровоградської області [6, 12].

Таким чином, аналіз літератури цих джерел свідчить про недостатній ступінь вивченості ландшафтної структури антропогенних ландшафтів в межах Кіровоградської області. Не дивлячись на те, що досліджувана територія є регіоном стародавнього господарського освоєння, питання раціонального використання антропогенних ландшафтів розглядалися відірвано від особливостей їх функціонування і структури.

Інформаційні джерела:

1. Археология Украинской ССР. – К.: Наук.думка, 1971.

2. Барбот де Марни. Отчет о поездке в Галицию, Волынь и Подолию в 1865 году // Зап. минер. общ. – 1867.

3. Бондарчук В.Г. Основи геоморфологии. – М.:Учпедгиз. 1949.

4. Денисик Г.І. Лісополе України. – В.: ПП «Видавництво «Тезис», 2001. – 284 с.

5. Жупанський Я.І. Стародавня картографічна інформація про Україну // Укр. географ. журн. – 1993. – № 1.

6. Маринич А.М. Фізична географія УССР. – К.: Вища шк., 1982. – 207 с.

7. Мильков Ф.Н. Лесостепь Русской равнины. – М.: АН СССР, 1950. – 296 с.

8. Мильков Ф.Н. Лесостепной ландшафт и его зональное подразделение // Изв. АН СССР. Сер. геогр. – 1951. – № 5.

9. Міщенко Г.П. Фізико-географічні райони Кіровоградської області // Географічний збірник, Вип. 1. – Вид-во КДУ, 1956.

10. Пащенко В.М. Теоретические проблемы ландшафтоведения. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 152 – 164.

11. Пачоский И.К. Основные черты развития флоры Юго-Западной России // 3аписки Новороссийского общества естествоиспытателей. Приложение к т. 34. – Херсон, 1910.

12. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. – К.: Наук. думка, 1985.

13. Тутковський П.А. Природна районізація України. – К., 1922. – 79 с.

14. Физико-географическое районирование Украинской ССР. – К.: КГУ. 1968. – 683 с.

15. Цись П.М. Геоморфологія УРСР. – Л.: Вид-во Львівського ун-ту, 1962. – 224 с.