Некрилов Д. О.

Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова, каф. економ. і соціал. географії, аспірант

Науковий керівник: г.н.с. Ради з вивчення продуктивних сил НАНУ, д.геогр.н., проф. А.І. Доценко

СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ В РОЗСЕЛЕННІ ПІВДЕННОЇ ЗОНИ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Луганська область поділяється на дві великі зони: північну, що має передусім сільськогосподарське спрямування, та південну, що має промислове спрямування. До південної зони входять Антрацитівський, Краснодонський, Лутугинський, Перевальський, Попаснянський, Свердловський, Слов’яносербський райони та території міськрад, що знаходяться в межах цих районів або поряд з ними.

Слід зазначити, що у функціональному плані на півдні області виділяються наступні типи поселень: промислові (з обробною промисловістю та з добувною промисловістю), промислово-адміністративні, транспортні, аграрні, багатофункціональні.

Сучасні проблеми області безпосередньо пов’язані з формуванням поселень на базі добувної промисловості. Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. в області було розпочато будівництво шахтарських рудників, які виникали на базі родових кам’яного вугілля. Внаслідок цього колишні села та слободи перетворилися на специфічний вид поселень – рудники, що втратили своє сільськогосподарське спрямування. Так почався розвиток сучасних великих та середніх міст: Алчевськ, Красний Луч, Антрацит, Первомайськ, Кіровськ, Ровеньки, Краснодон, Свердловськ тощо. У ХХ ст. навколо цих міст було створено мережу селищ міського типу (їх загальна кількість в області становить 109, з них 94 знаходяться в південній зоні), які мали обслуговувати якесь одне підприємство (зазвичай, гірничо-збагачувальний комбінат або шахту).

У сучасні часи саме такі поселення і є однією з головних проблем Луганської області. Після закриття шахт та скорочення обсягів добутку вугілля населення цих поселень втратило головне джерело власного заробітку, що призвело до суттєвого зниження чисельності населення. Сільські поселення, які до середини ХХ ст. складали переважну більшість поселенської мережі, також деградують. Нижче наведено динаміку чисельності населення в південній зоні Луганської області за час між останніми двома переписами (табл. 1).

Якщо подивитись на південні райони області, то з табл. 1 видно, що в них ситуація доволі гірка. 86 поселень хоча і можна вважати сталими, але вони втратили до 10% населення, і 313 поселень втратили більше 10% населення. Загалом, можна сказати, що більше 90% усіх поселень півдня втрачають населення, в т.ч. 70% – вже втратили понад 10% населення. Відносно доброю виглядає на цьому тлі територія Луганської міськради, але всі інші райони втрачають населення високими темпами.

Втрати населення відбуваються у поселеннях усіх групах людності. Так, наприклад, у 1989 р. в області було 6 поселень з населенням понад 100 тис. осіб (усі ці поселення знаходяться у південній частині області), у 2001 р. таких поселень залишилося 4. У 1989 р. на півдні нараховувалося 20 поселень з населенням від 10 до 50 тис. осіб, у 2001 р. їх було вже 16.

Таким чином, у південній частині області відбуваються активні процеси скидання поселень по групах людності та акумуляція поселень у групах нижчої людності. При цьому страждають не лише сільські поселення, але й міські – на всіх рівнях.

Таблиця 1. Розподіл районів південної зони Луганської області за напрямами

динаміки чисельності населення в період 1989-2001 рр.*

*Складено заданими переписів населення 1989 та 2001 рр.

За втратами населення найбільші 14 поселень півдня області розподіляються наступним чином: Стаханов – 20%, Красний Луч – 16%, Первомайськ – 16%, Брянка – 16%, Кіровськ – 15%, Рубіжне – 12%, Свердловськ – 12%, Антрацит – 11%, Сєверодонецьк – 9%, Лисичанськ – 8%, Ровеньки – 21% (зі складу цього міста було виділене селище міського типу Дзержинський, при врахуванні цього сумарні втрати цих двох поселень становили 8%), Луганськ – 7%, Алчевськ – 5%, Краснодон – 4%.

Як бачимо, жодне з 14 найбільших поселень області не має позитивної тенденції розвитку. Всі вони втрачають населення доволі швидко. Маємо лише додати, що крупні міста (Луганськ, Алчевськ, Лисичанськ та Сєверодонецьк) втратили менше за інші через те, що мають більш широкий функціональний спектр.

Якщо подивитись на найгірші на показниками поселення південної зони, то маємо зазначити, що в Антрацитівському районі (разом з включеними до нього міськрадами) 26 міських поселень втратили понад 10% населення, в Попаснянському – 17 міських поселень, в Краснодонському – 10 міських поселень, в Лутугинському – 8 міських поселень, в Перевальському – 7 міських поселень, в Свердловському – 7 міських поселень, в Слов’яносербському – 5 міських поселень. До цього переліку не включалися вже вказані великі 14 міст області.

Таким чином, 88 міських поселень південної зони області (щонайменш) втратили понад 10% населення. Нагадаємо, що всього в області нараховується 146 міських поселень, з них 16 знаходяться на півночі, а інші 130 – на півдні. Як бачимо, майже 70% міських поселень півдня втратили значну кількість населення.

Якщо подивитись на інтегральні показники сільських та міських поселень, то маємо зазначити, що втрати населення відбуваються не лише у мережі міських поселень, але й в сільській місцевості. Так, в Свердловському районі 12 поселень втратили понад 20% населення (3 міських та 9 сільських), в Слов’яносербському – 18 поселень (всі вони є сільськими), в Лутугинському – 21 поселення (5 міських та 16 сільських), в Краснодонському – 22 поселення (5 міських та 17 сільських), в Перевальському – 25 поселень (5 міських та 20 сільських), в Попаснянському районі – 23 поселення (6 міських та 17 сільських), в Антрацитівському – 41 поселення (8 міських та 33 сільських).

Таким чином, в південній зоні Луганської області відбуваються суттєві структурні зрушення в розселенні, які пов’язані з загальним демографічним розвитком та з функціональними змінами у регіоні.

Інформаційні джерела:

1. Статистичний щорічник Луганської області за 2005 рік. Ч.1, 2. – Луганськ, 2006.

2. http://www.ukrcensus.gov.ua/ – Офіційний сайт Всеукраїнського перепису населення 2001 р.