Сологуб Ю. І.

Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, каф. економ. та соціал. географії, аспірант

Науковий керівник: доц. каф. економ. та соціал. географії, к.геогр.н. В. М. Пересєкін

СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ СТОЛИЧНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ

На сьогоднішній день, особливе місце серед існуючих різнотипних за своїм генезисом систем розселення, займають системні утворення в структурно-функціональній будові яких є в наявності міста зі специфічним статусом в адміністративному плані, а саме міста-столиці. Наявність даного типу міста в структурі системи розселення накладає свій відбиток на особливості її розвитку як у територіально-просторовому так і функціональному планах. Виходячи з того, що столиця країни як жодне інше її місто піддається впливам із зовні, і, як жодне інше міське утворення, швидко реагує на них, можна говорити про особливий інтерес до вивчення розвитку й функціонування столиці як специфічного системного утворення.

Залежно від особливостей формування, можна виділити наступні типи столиць: столиці, столичний статус яких затверджений історично; столиці, які спочатку існували як звичайні міста яким пізніше присвоїли цей статус; нові міста, які із самого початку закладаються як столиці.

Хоча всі столиці, виходячи зі свого типу, і відрізняються особливостями функціонування й темпами розвитку, всі вони мають одну спільну особливість, а саме певну зону впливу. Територіальні границі такої зони визначаються в основному інтенсивністю взаємозв'язків столиці з населеними пунктами прилеглої території. Як результат таких взаємин формується особливе, що має як територіальну так і компонентну структуру, системне утворення іменоване як «столичний регіон».

Відзначимо, що розвиток столиці й столичного регіону протікає швидше, ніж інших міст і системних утворень на їхній основі. Це обумовлено в основному особливим статусом центрального міста (статусом столиці) наявність якого є своєрідним каталізатором соціально-економічного життя регіону.

Якщо розглядати розвиток столичного регіону в більше детальному плані, то можна легко помітити прямий взаємозв'язок між розвитком самого регіонального утворення і його центральним містом.

Крім цього, розвиток самого столичного міста нерідко супроводжується формуванням на його основі агломераційного утворення, що надалі, разом із транспортними комунікаціями, що паралельно розвиваються, буде становити своєрідний каркас регіону.

У наслідок цього, просторово-структурний генезис столичного регіону можна представити у вигляді наступних етапів: столичне місто ® столична агломерація ® столичний регіон.

Як бачимо, процес формування столичного регіону, являє собою не що інше як розвиток самої столиці й відповідно йому ускладнення й інтенсифікація взаємозв'язків між нею й навколишньою територією в соціально-економічному плані.

Як і всім утворенням, що активно розвиваються, столичному регіону властивий ряд проблем, першою й одночасно основною серед яких є досить значний приріст населення центрального міста (столиці) за порівняно короткі строки, при цьому дана тенденція дуже часто відноситься й до приміської зони. Останнє пояснюється тим, що всі міста-столиці, не дивлячись на весь їхній різновид, характеризуються однією загальною тенденцією, а саме – активного використання навколишньої території як зовнішнього елемента їхньої планувальної структури.

Таким чином, активний розвиток приміської зони пояснюється не тільки переселенням у неї населення з периферійних районів країни але й із центрального міста-столиці. Наявність даної проблеми в більшості випадків приводить до збільшення дисбалансу розвитку регіону в соціально-економічному плані, у результаті чого особлива увага приділяється механізмам і засобам керування (регулювання) його розвитку.

Виходячи з аналізу етапів розвитку столичних регіонів європейських країн (Лондонського, Паризького, Берлінського, Московського) можна прийти до висновку, що поліпшення територіально-функціональної організації столичних регіонів відбувається через планомірний і збалансований розвиток системи «урбанізована зона « навколишнє середовище» шляхом поетапного демографічного розвантаження центрального столичного міста.[1]

Територіальним вираженням даного процесу є формування в 35-ти, 50-ти кілометровій зоні впливу міста-столиці одиничних або навіть груп населених пунктів, які приймають на себе виникаючий демографічний надлишок центрального міста. При цьому, своєрідними осями тяжіння, у цьому випадку, виступають транспортні комунікації, у вигляді залізничних колій й автодоріг різного рангу. У наслідок цього, територіальні структури столичних регіонів, як правило, носять радіально-кільцевий характер, що дає можливість виділення своєрідних секторів розселення.

Таким чином, можна відзначити, що всі характеристики столиці поширюються й на навколишні території, які становлять столичний регіон. На сьогодні, проблема функціонування й розвитку столичних міст перетворилася на рівнозначну проблему столичних регіонів. Основна причина даної ситуації лежить в існуванні компенсаційних взаємозв'язків міста й навколишньої його території. Виходячи з цього, столичний регіон сьогодні розглядається як єдиний соціально-виробничий територіальний комплекс, тісно взаємопов’язаний з навколишньою територією. У наслідку чого, управління розвитком столичних міст проводиться на рівні столичних регіонів, як планувальних регіонів особливого типу.

Інформаційні джерела:

1. Білоконь Ю.М. Регіональне планування: теорія й практика. – К.: Логос, 2003. – 246 с.