Макогон Г. Є.

Луганський націонал. педагог. ун-т ім. Т. Шевченка, природничо-географ. фак-т, студ. V курсу

Науковий керівник: доц. каф. географії, к.геогр.н. І. Г. Мельник

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ «ЕКІСТИКА»

ТА «ЕКІСТИЧНІ ПРОЦЕСИ»

Екістика – це новий термін для вітчизняної суспільної географії, який характеризує проблеми розселення цілісно і глобально. Уперше іноземне поняття «екістика» і похідний від нього термін «екістичні процеси» з’являються в працях українських географів (М.І. Фащевського, О.І. Шаблія, М.П. Немченко та ін.) приблизно в 90-х рр. ХХ ст., але й досі вони не увійшли в практику широкого наукового вжитку.* Разом з тим, на сучасному етапі розвитку українського суспільства, в умовах глобалізації і посилення інтеграційних процесів в усіх сферах, виникає реальна потреба адаптації існуючого в країні наукового понятійно-термінологічного апарату до міжнародних підходів і стандартів. Саме це дозволяє вважати тему даної статті актуальною і визначає її мету – на підставі аналізу праць провідних вчених – суспільно-географів з’ясувати сутність понять «екістика» та «екістичні процеси».

Екістика (від грец. оіkоs – домівка, житло; англ. ekistics) – це теорія формування і еволюції людських поселень, висунута грецьким архітектором-містобудівником К.Доксіадісом в 50–60 рр. XX ст. Доксіадіс та його послідовники розглядають екістику як науку, головною метою якої є створення міст різної величини з оптимальним сполученням усіх елементів їхньої планувальної структури. Згідно з теорією екістики розвиток міських поселень проходить певні етапи на шляху до екуменополісу – «світового» міста майбутнього, в якому буде проживати більша частина населення земної кулі. На рахунку Афінського центру екістики десятки містобудівних програм, більше 150 генеральних планів міських агломерацій, багаторічна програма «Місто майбутнього», дослідження і проектування системи розселення в 46 країнах світу тощо [1].

В основу теорії екістики закладено п’ять універсальних принципів, що використовують при розробці регіональних і містобудівних програм. Згідно цієї теорії людина намагається: 1) до максимуму звести свої потенційні контакти з середовищем; 2) до мінімуму звести свої енергетичні, просторові і вартісні витрати; 3) оптимізувати свій «захисний простір» у будь-який час і в будь-якому місті; 4) оптимізувати взаємостосунки з іншими елементами своєї системи життя, яка включає: природу, суспільство, споруди всіх видів і взаємозв’язки їх з дорогами і комунікаціями; 5) досягти синтезу всього вище згаданого в плануванні міст.

Розроблена вперше К. Доксіадісом теорія екістики набула поширення на Заході в більш широкому тлумаченні предмета свого дослідження – як теорія формування й еволюції людських поселень, головним завданням якої є удосконалення розселення населення і окремих його форм зусиллями багатьох наук. Екістика виходить з того, що «домівкою» людини виступають різномасштабні територіальні одиниці – від кімнати – до Землі в цілому (усього їх виділяють 15). Незважаючи на ієрархію, кожний такий поселенський осередок формують 5 екістичних елементів: природа, людина, суспільство, «оболонки» (будівлі), комунікації. У радянський період ця теорія критикувалась як така, що «ігнорує вплив суспільно-економічних факторів (зокрема розміщення виробництва) на розселення населення, яке розглядається як ізольований (рос. саморозвивающийся) процес» [2, с.340].

Відомий російський вчений Е.Б. Алаєв вважає термін «екістика» синонімом географії розселення [3, с. 45]. Розглядаючи моделі термінування, що застосовуються в системі географічних наук, він пропонує для визначення географічної дисципліни, об’єктом якої є система розселення (сучасна назва географія населення і розселення), сцинтонім «екістика». Подібно цьому, для географії міст пропонується сцинтонім «геоурбаністика», для географії сільського розселення – «георуралістика» тощо. Обґрунтовуючи необхідність упорядкування термінології, Е.Алаєв зауважує також на тому, що часто відсутність гідного сцинтоніму гальмує формування самостійного наукового напряму [3, с. 38-39]. Цей автор визначає екістику як теоретичний розділ геопланіровки – науки про раціональне (ефективне і інтенсивне) використання території (територіальних ресурсів) конкретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництв, комунікацій та місць розселення населення з урахуванням природних, економічних, архітектурно-будівничих та інженерно-технічних факторів і умов. Геопланіровку він відносить до географічних наук.

Ще одне джерело розглядає екістику як науку про раціональне розселення населення в межах конституційного територіального утворення [4]. Задача екістики полягає в удосконаленні розселення населення, як в цілому, так і в окремих його формах. Для екістики характерним є широкий підхід до дослідження, прагнення охопити проблеми розселення цілісно, глобально, спираючись на досягнення різноманітних наук [5].

Термін «екістичні процеси» є похідним від двох слів – екістика і процеси. Щодо визначення змісту поняття «процес», то тут існує певна єдність поглядів науковців: це послідовна зміна стану (стадій, фаз) розвитку, яка виражається в кількісних і якісних змінах явища (процесу) і його структури. Геопросторовий процес – це форма прояву стану (стадії, фази) розвитку процесу у певному місці (території), просторове вираження його кількісних і якісних характеристик [6, c.93]. Виходячи з цього, екістичні процеси – це послідовна зміна стадій, фаз розвитку розселення населення певної території, що відбувається під інтегральним впливом сукупності соціально-економічних, природних та багатьох інших факторів.

Автори концепції територіальної організації життєдіяльності населення М.І. Фащевський та М.П. Немченко розглядають екістичні процеси як складову соціальних процесів життєдіяльності суспільства. Екістичні процеси визначаються ними як такі, що характеризують розселення населення і формування територіальних спільностей людей. До головних екістичних процесів автори зазначеної концепції відносять такі:

1) розміщення населення і населених пунктів, заселеність, тобто розподіл населення по території;

2) зрушення в розселенні – зміна щільності явища (концентрування);

3) формування систем поселень – зростання складності територіальної структури (диференціювання);

4) урбанізацію – зростання складності компонентної структури (диверсикація);

5) агломерування – концентрація поселень;

6) метрополізацію – зосередження в одному або кількох центрах (полярізація);

7) мегаполізацію – збільшення тісноти зв’язку (інтеграція);

8) руралізацію – зростання розпорошеності сільських форм розселення (дезінтеграція);

9) ріст (зменшення) людності поселень;

10) розвиток поселень – зростання комплексності.[6, с. 93-94].

Дослідження екістичної діяльності населення – це виявлення просторово-часової форми організації його життя [7, с. 291].

Оцінка змін у розселенні населення проводиться для певного періоду і відображається багатьма кількісними і якісними показниками і характеристиками (щільністю населення і поселень, рівнем урбанізації, урбаністичною структурою тощо). Покомпонентний і інтегральний аналіз цих показників, їх співставлення дозволяє виявити ті або інші тенденції екістичних процесів.

Географічне дослідження екістичних процесів здійснюється на різних ієрархічних рівнях, у взаємозв’язку і взаємозумовленості з іншими природними і соціально-економічними процесами. Оскільки географічні особливості розвитку процесів життєдіяльності будь-якої територіальної спільності людей є відображенням, результатом взаємодії різних факторів, то вони завжди конкретні в різних регіонах.

Дослідження екістичних процесів має велике прикладне, практичне і теоретичне значення для вирішення завдань соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, адже ж саме поселення виконують функції ядер економічного і соціального розвитку цих територій.

Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі висновки:

По-перше, термін «екістика» може розглядатися в кількох аспектах: як наукова теорія, як наукова дисципліна (наука) або як розділ науки. Кожний аспект передбачає відповідне конкретне змістовне навантаження. Спільним для всіх них є наявність єдиного об’єкту дослідження – розселення населення та окремих його територіальних форм.

Інформаційні джерела:

1. http://www.eru.org.ua

2. Экистика / Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины / Гл. ред. А.Ф.Трешников. – М.: Сов. Энциклоп., 1988. – 432 с.

3. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.

4. http://www.nlr.ru

5. http://www.internet-school.ru

6. Фащевський М.І. Немченко М.П. Пріоритетний напрям дослідження географії населення в сучасний період // Український географічний журнал. – 2001. – №3. – С. 91-97.

7. Трансформація структури господарства України: регіональний аспект / За ред. Г.В. Балабанова, В.П. Нагірної, О.М.Нижник. – К.: Міленіум, 2003. – 404 с.