Ковтун А. В.

Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, каф. економ. та соціал. географії, аспірант

Науковий керівник: проф., декан географічного фак-ту, д.е.н. Я. Б. Олійник

РЕГІОНАЛЬНИЙ РИНОК ПРАЦІ: СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ

Актуальність. Останнім часом у світі, і в Україні зокрема, зросла зацікавленість до регіональних досліджень, оскільки кожен регіон має свої соціально-економічні особливості, які впливають на всі форми життєдіяльності. Серед проблем, які виникають у процесі управління країною, важливе місце посідають питання комплексного і збалансованого розвитку регіонів, раціонального використання природно-ресурсного, трудового, науково-технічного та виробничого потенціалу її територій. Ефективність територіального управління і збалансованість господарства країни, формування її єдиного економічного та соціального простору залежить від розумного поєднання інтересів держави в цілому й окремо взятих регіонів.

Регіональний ринок праці – це суспільно-економічна система, метою функціонування якої є нагромадження, використання та відтворення людських ресурсів. Вона охоплює в межах конкретної території цілісну сукупність сфер, відносин, форм і методів, пов’язаних з трудовою діяльністю людини. Формування регіонального ринку праці обумовлене сформованими системами господарювання, розселення та рівнем розвитку продуктивних сил та виробничих відносин.

Щодо поняття РРП найпоширеніші два погляди. В основі одного з них – ототожнення РРП із процесами та механізмами працевлаштування. У цьому випадку РРП обмежується лише сферою обігу вільної робочої сили регіону, його дія закінчується моментом найму працівника. Відповідно до іншого погляду РРП – це система суспільних відносин , соціальних норм та інститутів, що забезпечують відтворення, обмін та використання робочої сили регіону. РРП розглядається не тільки як сфера обміну робочої сили, але й як сфера відтворення трудового потенціалу і сфера використання робочої сили регіону. Цей різновид процесів Брич В. розглядає як сукупний регіональний ринок праці (СРРП). [2]

Однією з особливостей сучасного ринку праці є те, що він охоплює не лише фазу обміну робочої сили, а й фази її виробництва, розподілу та використання. Тому об’єктом регулювання ринку праці має бути все економічно-активне населення, а також широке коло трудових відносин: проблеми оплати та умов праці, стабілізації і гарантій зайнятості, підготовки та перепідготовки робочої сили та ін.

Умовами ефективного функціонування ринку праці науковці визначають такі:

-    повна самостійність і незалежність покупця й продавця та їхня взаємна відповідальність;

-    відносини агентів на ринку праці мають бути здійснені через договори та угоди як між рівноправними партнерами;

-    рівень ефективності функціонування ринку праці залежить від посилення конкуренції між власниками здібностей до праці щодо зайняття робочих місць та роботодавців – щодо залучення найбільш кваліфікованої робочої сили;

-    баланс між робочими місцями, сукупною робочою силою та грошовою масою заробітної праці;

-    наймані працівники та роботодавці можуть об’єднуватись в спілки для захисту своїх інтересів.

Елементами, за допомогою яких функціонує ринок праці є: товар, попит, ціна, пропозиція робочої сили.

Товаром ринку праці є праця або працересурс.

Попит визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочій силі, має похідний характер і безпосередньо залежить від обсягу суспільного попиту. Значний вплив має і науково-технічний прогрес. Є і специфічні чинники: структурні диспропорції в народному господарстві, становлення ринкової економіки, інтеграція країни у світове господарство.

Виступаючи у формі заробітної праці, ціна є інструментом, за допомогою якого відбуваються відтворення робочої сили. Від неї залежать обсяг попиту і пропозиції робочої сили: її підвищення сприяє зростанню пропозиції і навпаки.

Пропозиція робочої сили характеризується якісними та кількісними показниками. Показником, що здатний відобразити якісне та кількісне наповнення пропозиції робочої сили в масштабі держави є рівень життя. Адже якщо в суспільстві забезпечується належний рівень життя, то одночасно в ньому створюються нормальні умови для всебічного відтворення робочої сили.

Ринок праці – це складна система, структура якої визначається комплексом характерних ознак. Серед них У. Садова та Л. Семів основними вважають: територіальну, організаційну, виробничо-господарську, економіко-фінансову чи кон’юнктурну, професійно-кваліфікаційну, етнонаціональну тощо. [4]

Основними системоутворювальними зв’язками формування регіонального ринку праці, є зв’язки трудовикористання і трудовідтворення, обумовлені специфікою та рівнем розвитку господарських комплексів і сформованою системою розселення. Особливості регіональних ринків праці оцінюються за показниками відмінностей у складі людських ресурсів, робочих місць та їх взаємного співвідношення.

Територіальна організація ринку праці має багаторівневу ієрархічну структуру. Залежно від спрямованості завдання дослідження та таксонометричної одиниці, покладеної в основу дослідження, за територіальною ознакою можна виділити такі ринки праці:

ü Світовий ринок праці – включає соціально-трудові відносини світової системи господарювання.

ü Ринок праці, що охоплює територію декількох держав.

Ці типи ринків праці мають міжнаціональний характер і останнім часом, в умовах глобалізації економіки прискорили свій розвиток.

Національний рівень включає територію держави і є порівняно замкненим утворенням. Проте в умовах розширення економічного простору, зміцнення міжнаціональних зв’язків та розвитку ринкової системи господарювання межі національних ринків праці стають більш розмитими. Відповідно до адміністративно-територіального поділу національний рівень ринку праці України містить ринки праці окремої адміністративно-територіальної одиниці, зокрема області, району, окремого населеного пункту.

Похідним від ринку праці адміністративно-територіальної одиниці є ринок праці економічного району, який охоплює декілька областей відповідно до мережі економічних районів України. Виділення цих типів ринку праці ґрунтується на адміністративно-територіальному поділі держави. Проте розмежування загальнонаціонального ринку праці на структурні одиниці недостатньою мірою збігається з нинішнім адміністративним поділом країни і територіальною будовою органів, що регулюють ринок праці. Це робить обґрунтованим виділення таких локальних ринків праці, як міжобласні сформовані на базі промислових зон, ринки праці міських агломерацій, що виникають на базі промислових вузлів чи районів.

В умовах проведення територіальної реформи і невідкладності підвищення ефективності територіального регулювання ринку праці з метою досягнення керованості процесів, що відбуваються на ньому, постає нагальна вимога врахування територіальної сегментації загальнонаціонального ринку праці на локальні структурні одиниці при формуванні системи органів управління обласного рівня, які, відповідно до адміністративної реформи, мають відігравати провідну роль в управлінні соціально-економічним розвитком регіонів.

У спеціальній літературі науковці окреслили різноманітні функції ринку праці залежно від його цільової спрямованості та етапу розвитку.

Так, В.М. Петюх [1] у перелік основних функцій соціально орієнтованого ринку праці, інформаційну, посередницьку, відтворювальну, стимулюючу, оздоровлюючу. А.А. Меліхов [1] вважає, що до числа функцій розвинутого ринку слід віднести організацію зустрічі продавців і покупців праці, забезпечення конкурентного середовища усередині кожної із сторін ринкової взаємодії, встановлення рівноважних ставок зарплати, сприяння вирішенню питань зайнятості населення, здійснення соціальної підтримки безробітних.

В.І. Герасимчук [1] до основних функцій ринку праці, крім економічної функції – раціонального залучення, розподілу, регулювання і використання робочої сили, включає і соціальну, суть якої автор вбачає у забезпечені працівникам достатнього рівня доходів та добробуту для їх нормальної життєдіяльності та відтворення здатності до праці.

Основні функції ринку праці властиві перехідному періоду наведені науковій праці А.А. Мелехова [1] та інших авторів. Науковці до сукупності цих функцій включили функції підтримки оптимального співвідношення між попитом та пропозицією, стимулювання праці шляхом оптимізації її вартості, сприяння розвитку професійного рівня працівників, підвищенню їхньої трудової мобільності, формування структури зайнятості, яка відповідає оптимальним суспільним потребам, розвиток конкурентного середовища, узгодження інтересів усіх сторін на ринку праці.

Значно менше в науковій літературі висвітлені функції регіональних ринків праці. Ось які функції регіональних ринків праці виділені львівськими науковцями Л. Cадовою та Л. Семів: регулювальна, розподільча, стимулююча, організаційна, ціноутворювальна, посередницька, інформаційна, соціальна. Вони ж виокремлюють і функції ринку робочих місць, зокрема, забезпечувальну, регулювальну, розподільну, стимулюючу, організаційну, економічну, інноваційну. [4]

Відповідно до сутності регіонального ринку праці, з урахуванням характерних особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку українського суспільства Брич В.Я. та Шевченко І.Б. виділяють наступні функції регіонального ринку праці: [1]

Функція суспільного поділу праці – першооснова і рушійна сила ринкового господарювання – випливає із економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. Тобто ринок виступає регулятором виробництва та економічних пропорцій. Ринок праці розмежовує найманого працівника та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями і кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами. Під впливом цієї функції змінюються як окремі пропорції виробництва, так і структура продуктивних сил загалом і створюється певний резерв робочої сили. Однією з ключових функцій на думку науковців є відтворювальна функція, яку вони визначають як функцію трудозбереження. Її суть полягає в максимально можливому використанні його соціального та трудового потенціалів у процесі організації зайнятості з одночасним задоволенням відповідних потреб всіх учасників  соціально-економічних відносин: роботодавця, працівника, трудового колективу, регіону та суспільства, адже людські ресурси є найдорожчими з точки зору економічних та соціальних витрат на їх формування та відтворення. Забезпечується єдиний і безперервний ланцюг економічних явищ: нагромадження та відтворення трудового та соціального потенціалу – зайнятість – трудозбереження – економія живої і уречевленої праці та ефективне використання соціального та трудового потенціалу – продуктивна зайнятість – ефективність суспільного виробництва.

Посередницька функція – ринок зводить роботодавця й найманого працівника з метою задоволення їхніх інтересів і потреб. На ринку праці встановлюється зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками щодо вигідних умов купівлі-продажу робочої сили. Ринок праці виконує важливе соціальне завдання – сприяє підбору більш високооплачуваної і престижної роботи залежно від стану особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності найманих працівників. Найманий працівник має можливість вибору оптимального для нього робочого місця з точки зору умов праці, професійної направленості, форми та розмірів заробітної плати, рівня кваліфікації та освіти. Одночасно роботодавець має можливість вибрати найбільш відповідну для його справи робочу силу.

Мотиваційна (створення конкурентного середовища). Ринок – це механізм економічного добору ефективно діючих господарств і банкрутства слабких. Ця функція полягає в тому, що ринок повертає економіку обличчям до потреб людей, робить усіх учасників конкурентного процесу матеріально зацікавленими в задоволенні цих потреб. З одного боку, завдяки механізму конкуренції ринок праці симулює ефективніше і повніше використання працедавцями людських ресурсів з метою забезпечення розвитку і прибутковості виробництва. З іншого – висуває вимоги до робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати її якісні характеристики з метою ефективної реалізації цього товару на ринку, що значною мірою залежить від конкурентоспроможності робочої сили.

Ціноутворювальна функція. Лише на ринку діє закон вартості й відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення робочої сили та його суспільної корисності. Тут виявляються суспільно необхідні умови відтворення цього товару і визначається його вартість. Основне, на чому базується механізм ціноутворення на ринку праці, це трудова теорія вартості та співвідношення і взаємозв’язок попиту та пропозиції. Ціна робочої сили набуває вигляду заробітної праці, за яку наймані працівники готові продати власні здібності до праці, і яку роботодавці готові платити.

Інтегрувальна функція призводить до посилення відкритості економіки регіону та країни загалом в трудовому вимірі.

Соціальна функція означає забезпечення необхідного рівня доходів і добробуту для нормальної життєдіяльності та відтворення робочої сили, спосіб досягнення мети трудової діяльності , форма життєдіяльності людини та умова забезпечення її різноманітних потреб.

Інноваційна функція. Інноваційний тип розширеного відтворення передбачає розширене відтворення високоінтелектуальної, високоосвіченої та висококваліфікованої робочої сили. В сучасних умовах ринкова економічна система не може розвиватися без оновлення технології та техніки, при цьому створення та розвиток нової технологічної бази передбачає інвестиції в людський капітал і розвиток активної інноваційної діяльності.

Інвестиційна функція. Простежується зв'язок між рівнем інвестицій, зростанням обсягів виробництва і збільшенням кількості робочих місць, що стимулює структурні зміни на ринку праці. Лише через інвестування в інноваційну діяльність і підвищення значення цього чинника в процесі реформування економіки можливо вийти на суттєві інвестиції в людину та розвиток сфери її життєзабезпечення: освіту, охорону здоров’я, житлове будівництво, науку, культуру, інші галузі соціальної інфраструктури.

Інформаційна функція. Ринок дає учасникам процесу купівлі-продажу робочої сили інформацію про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо.

Оздоровлююча. Процеси ринку досить жорстокі та безжалісні. Але вони забезпечують відносно демократичний механізм економічного відбору ефективно діючих господарств та банкрутства слабких. Аналогічно ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з більш високими якісними показниками робочої сили. Ринок створює мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати робочі місця, а отже і доход – матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

Регулююча. В умовах ринкових відносин об’єктивним є нерівномірний розвиток як окремих підприємств, так і цілих регіонів. Під впливом ринку формуються пропорції і співвідношення суспільного виробництва. В результаті в одному місці виникає надлишок робочої сили, в іншому – її дефіцит. Ринок праці регулює динаміку надлишку трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення і ефективне використання.

Висновок. Як бачимо з аналізу наукової літератури, соціальна функція регіонального ринку праці виділяється не всіма науковцями, а на нашу думку, на неї слід звернути увагу, особливо в сучасних умовах, коли ситуація в країні досить не стабільна. Невід’ємно з даною функцією пов'язаний ринок праці педагогічних кадрів, який поки що не досліджений на належному рівні.

Інформаційні джерела:

1.Брич В.Я. Регіональний ринок праці. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003 – 204 с.

2.Приймак В.І. Регіональні ринки праці України: трансформація та механізми регулювання – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – С. 5 – 9

3.Ринок праці і планування професійної кар’єри / уклад. В.Д. Мороз. – Х., 2002. – 52 с.

4.Садова У., Семів Л. Регіональні ринки праці: аналіз та прогноз. – Л., 2000. – С. 19–33.