Діброва І. О.

Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка, каф. фізичної географії та геоекології, аспірант

Науковий керівник: проф. каф. фізичної географії та геоекології, д.геогр.н. В.М. Самойленко

ЛАНДШАФТНІ ЯРУСИ ТА СМУГИ ЯК ЕЛЕМЕНТИ ХОРИЧНОГО СТРУКТУРУВАННЯ БЕРЕГОВОЇ ЗОНИ ВЕЛИКИХ РІВНИННИХ ВОДОСХОВИЩ

Проблема раціонального природокористування на сьогодні актуальна для будь-якого регіону та територій локального рівня розмірності. Саме поняття «раціональне» означає розумне, правильне використання природних ресурсів, при якому не відбувається, по-перше, різких змін природно-ресурсного потенціалу та несприятливих змін у оточуючому людину природному середовищі, які можуть нанести шкоди її здоров’ю та самому життю. По-друге, під раціональним використанням природних ресурсів слід також розуміти високоефективне господарювання, яке зводить при цьому негативні наслідки такої роботи до мінімуму [1].

Дана проблема розглядається геоекологією як структурним підрозділом загальної екології, отже одне з головних завдань цієї науки полягає в оптимізації процесу природокористування для територій (геосистем) певного рангу та типу призначення. У нашому випадку розглядаються хоричні (просторові) одиниці берегової зони великих рівнинних водосховищ з тривалим періодом експлуатації, які з позиції ландшафтної екології (в аспекті їх динаміки та функціонування) представлені ландшафтними ярусами, що складаються з ландшафтних смуг. Слід наголосити в цьому відношенні на такий момент: берегові ландшафтні яруси та смуги ландшафтною екологією розглядаються як суто природні географічні системи, які розвиваються у просторі і часі. В аспекті проблеми раціонального природокористування вони постають як антропізовані геосистеми, що включають в собі природну та технічну складові (підсистеми).

Берегові ландшафтні яруси та смуги – це складні, просторово-часові геосистеми, які взаємодіють між собою завдяки наявному структуротвірному процесу, що в межах берегової зони водосховищ постає під загальною назвою «береговий процес». Останній розглядається як інтегральна сукупність взаємопов’язаних процесів-складників: абразійно-ерозійні; гідрогеологічні; геохімічні; гідроморфолітодинамічні тощо [3]. В просторі дані елементи прибережної території великих водойм пов’язані різноманітними горизонтальними (площинними) речовинно-енергетичними потоками. Тому вони утворюють так звану позиційно-динамічну ландшафтно-територіальну структуру берегової зони, яка з точки зору ландшафтної екології представляє собою територіальне відношення певного типу. Протікання горизонтальних речовинно-енергетичних потоків неконцентрованого (площинного) характеру та їх змістовне різноманіття (у т.ч. походження) й особливості самої динаміки (інтенсивність, спрямованість плину і т.ін.) безпосередньо визначають геоекологічний стан берегових геосистем як оптимальний; нормальний; припустимий (перехідний); граничнодопустимий; критичний та катастрофічний. Зрозумілим є те, що градації указаних станів обумовлюються процесами функціонування і розвитку природних підсистем (ландшафтів або природно-територіальних комплексів), а також господарською діяльністю людини – процесами природокористування. Відмітимо, що на сьогодні під природокористуванням слід розуміти систему заходів з комплексного освоєння та перетворення; відтворення, покращення та охорони природного середовища та природних ресурсів [1].

Під ландшафтною смугою (за [2]) потрібно розуміти ділянку земної поверхні (або ландшафтної сфери) певного розміру, яка характеризується притаманним «набором» неконцентрованих горизонтальних речовинно-енергетичних потоків, інтенсивність протікання та спрямованість яких є в межах зазначеної геосистеми незмінними. Як правило, ландшафтні смуги займають спільну територіальну позицію по відношенню до так званих каркасних ліній динаміки ландшафту, вздовж яких відбувається зміна одного з елементів такої динаміки – інтенсивності протікання горизонтальних потоків, які у свою чергу можуть виражатися як площинний стік; латеральна геохімічна міграція; внутрішньогрунтовий стік; вітропотік у приземному шарі атмосфери тощо.

Ландшафтні смуги об’єднуються у більші за рангом геоситеми – ландшафтні яруси. Особливості останніх (за [2]) полягають в однорідності складу самих процесів (горизонтальних геодинамічних потоків), при цьому інтенсивність їх протікання в межах будь-якого ландшафтного ярусу є різною і закономірно змінюється по його суміжних ландшафтних смугах. У свою чергу, суміжні ландшафтні смуги розташовані у певному діапазоні висот, для якого притаманні фактори ландшафтної динаміки. Останні, залежно від гіпсометричного положення території, визначають склад процесів (неконцентрованих горизонтальних геопотоків). Тобто, ландшафтні яруси ідентифікуються у просторі за рахунок наявності гіпсометричних рубежів зміни факторів ландшафтної динаміки, причиною утворення яких є передусім ярусна будова рельєфу (т.зв. геоморфологічні рівні), стадійність рельєфоутворення та пов’язане з нею осадконагромадження, що разом визначають диференціацію ґрунтових, фітоценотичних, кліматичних (мікрокліматичних) процесів тощо. Таким чином, це зумовлює і саму ярусну диференціацію практично усіх геокомпонентів, а відтак – самих ландшафтів.

Берегові геосистеми, як вже зазначалося, є елементами берегової зони великих рівнинних водосховищ, яка з позиції геосистемного підходу (за [3]) розглядається як буферна геосистема або як макрогеотон берегової зони. За останнім таким підходом берегова територія представляє собою ландшафтну межу певного типу – географічний екотон, який розмежовує та водночас поєднує контрастні середовища (в даному випадку – це суходіл і вода). Географічний екотон або геотон представлений по відношенню до берегової зони великих рівнинних водосховищ просторово-часовою геосистемою, як правило, регіонального рівня розмірності (шириною від 5 до 10 км), для якої притаманні риси, не властиві суміжним територіям. Це типологічно оригінальний ландшафт з власними межами, як правило, геотонного характеру. Виходячи із зазначеного, слід називати таку геосистему макрогеотоном берегової зони великих рівнинних водосховищ. Береговий макрогеотон характеризується власною (геотонною) структурою, представленою системою менших одиниць – мезогеотонів. До останніх відноситься узбережжя, прибережна смуга (власне берег) та мілководна підзона. Додатково можна вирізняти з боку суходолу (річкової долини) субтеральну, а з боку акваторії – субаквальну підзони берегової зони [3]. У свою чергу, будь-який мезогеотон з точки зору позиційно-динамічної ландшафтно-територіальної структури представляє собою сполучність берегових геосистем – ландшафтних ярусів, що складаються з ландшафтних смуг.

Як було відмічено вище, протікання процесів та явищ як таких й особливості їх плину (спрямованість, інтенсивність тощо) визначають геоекологічний стан берегових територій. Тому існує певна класифікація сучасних фізико-географічних процесів в межах берегового макрогеотону великих рівнинних водосховищ, яка представлена спадними таксономічними одиницями: від групи (найбільшої), до виду/підвиду (найменшої) [4]. Таксон «група» розкриває уявлення про середовище протікання та пов’язаність основних процесів та явищ між собою. Взагалі виділяються шістнадцять основних груп (табл. 1).

Наступний таксон – тип – розкриває безпосередній зміст берегового процесу як такого. Йому надається велике екологічне та геоморфологічне значення. Останнє передбачає внаслідок протікання процесів утворення різних форм земної поверхні, тобто – берегової морфоскульптури.

Ще менша таксономічна одиниця зазначеної класифікації у межах типу процесу – вид (з подальшою деталізацією – підвид) – наголошує на особливості змістовної (механізм протікання) та динамічної (варіанти вираження самого протікання процесу або явища у просторі) форм, географічного поширення (приуроченості) та генезису берегових процесів. Наприклад, за змістом розрізняють зсувні та незсувні; за динамікою – площинні та лінійні (з підвидом – тальвегові та руслові); за приуроченістю – прибережні, заплавно-прируслові, заплавно-притерасні процеси тощо; за генетичною домінантою – виникнення процесів та явищ завдяки факторам абразії, акумуляції та ін. (утворення відмілин і пляжів).

Таблиця 1. Класифікація сучасних фізико-географічних процесів в межах

берегового макрогеотону великих рівнинних водосховищ

1.    Позиційний аспект:

1) гіперклас – теральні ландшафтні яруси та смуги / акватеральні ландшафтні яруси та смуги;

2) гіперпідклас – ландшафтні яруси головного плеса / крайового плеса; ландшафтні смуги ділянок головного плеса / крайового плеса; ландшафтні яруси річкової / озерної області: остання поділяється на район глибоководний; обмеженого хвилювання та відмілий, який складається з ландшафтних смуг;

3) клас – позиція щодо каркасних меж ландшафтних ярусів і смуг; тип поверхні (рельєфу); позиція ландшафтних ярусів та смуг по відношенню до загальної межі «суходіл-акваторія»;

4) підклас – переважна орієнтація у розрахунковій системі координат; форма ландшафтних ярусів та смуг; форма поверхні ландшафтних ярусів та смуг; похил поверхні ландшафтних ярусів та смуг;

5) група – загальна генетико-морфолітологічна характеристика ландшафтних ярусів та смуг;

6) підгрупа – детальна генетико-морфолітологічна характеристика ландшафтних ярусів та смуг: генезис рельєфу, літологічна будова корінних порід.

2.    Динамічний аспект:

7) тип – характер структуроутворення горизонтальними речовинно-енергетичними потоками ( наприклад, водно-речовинний міграційний тощо);

8) підтип – за групою (групами) процесів (ландшафтні яруси); типом (типами)/видом (видами) процесів (ландшафтні смуги);

9) категорія – ступінь успадкованості актуальних фізико-географічних процесів в ландшафтних ярусах та смугах: вихідних до заповнення водосховищ; «стартових» з моменту заповнення водосховищ;

10) підкатегорія – етологічне заблокування певних етапів процесів в ландшафтних ярусах і смугах: природне; природно-антропогенне; антропогенне; комбіноване;

11) розряд – характер каркасних меж ландшафтних ярусів і смуг;

12) підрозряд – хорична динаміка ландшафтних ярусів та смуг.

3. Наслідки динамічних процесів і явищ в берегових геосистемах великих рівнинних водосховищ:

13) вид – превалюючі ґрунти та рослинність (ландшафтні смуги); комбінація превалюючих ґрунтів і рослинності (ландшафтні яруси);

14) підвид – міра вологозабезпечення рослинних асоціацій та міра насичення ґрунтів поживними речовинами (ландшафтні смуги); ступінь впливу ґрунтів і рослинності на інтенсивність процесів (ландшафтні смуги);

15) варіант – варіант каркасних меж ландшафтних ярусів і смуг.

Таким чином, зробимо висновки: розв’язання проблеми раціонального використання природних умов та ресурсів, а відтак поліпшення геоекологічного стану території, передбачає, в першу чергу, аналіз протікання сучасних фізико-географічних процесів і явищ (особливості їх плину, спрямованість та інтенсивність тощо) з урахуванням її генетико-морфологічної, морфометричної характеристики та своєрідності геокомпонентної будови.

Інформаційні джерела:

1. Гавриленко О.П. Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 332 с.

2. Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: місце і простір. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. – Т.2. – 503 с.

3. Мельник М.М., Самойленко В.М. Структурування берегової зони великих рівнинних водосховищ для встановлення її водоохоронного режиму // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. – 2003. – Т.5. – С. 364-376.

4. Самойленко В.М., Діброва І.О. Систематизація сучасних фізико-географічних процесів у береговій зоні великих водосховищ // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. – 2006. – Т.9. – С. 30-38.

5. Самойленко В.М., Діброва І.О. Класифікація берегових ландшафтних ярусів і смуг // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. – 2006. – Т.11. – С. 318-325.