Ткаченко Л. Ю.

Дніпропетровський національний ун-т, геолого-географічний фак-т, студ. IV курсу

Науковий керівник: асист. каф. фізичної та економічної географії О. Л. Чудіна

ГЕОГРАФІЯ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ОЗБРОЄННЯМ

На сьогоднішній день, при вирішенні глобальних проблем –таких, як, наприклад, проблема війни та миру, залишається головним визначення причин та наслідків цього дійства. Однією із головних причин саме цієї глобальної проблеми є міжнародна торгівля озброєнням, адже саме наявність озброєння вирішує подальший перебіг збройного конфлікту і його вирішення. А тому дослідження географії торгівлі озброєнням дає змогу, якщо не вирішити цю проблему, то хоча б зрозуміти основні тенденції цього процесу.

Торгівля озброєнням посідає не останнє місце у світовій економічній системі. Оборот торгівлі озброєнням тісно пов'язаний з політикою різних груп країн, а також окремо взятих держав. Світовий ринок зброї, запасного майна до озброєння, сервісних послуг військового призначення досить ємний. Офіційний обсяг ринку, заснований на офіційних звітах продавців зброї перед ООН, обчислюється величиною 20-30 млн дол. США. У засобах масової інформації називають і неофіційні обсяги ринку в межах 38-45 млн дол. США. При цьому слід зазначити, що передача основних видів звичайних озброєнь зосереджена в досить вузькому колі країн одержувачів і ще більш вузькій групі країн-експортерів, на котрі приходиться приблизно 99% постачань.

На сучасному етапі розвитку міжнародна торгівля озброєнням посідає високе місце не тільки при вирішені глобальних проблем врегулювання війни та миру, але й надходженні коштів для розвитку країн від продажу озброєння. Співробітництво на ринку озброєння також дає змогу удосконалити обороноздатність країни і покращити її зовнішньополітичне положення.

З поняттям «міжнародна торгівля озброєнням» дуже тісно пов'язане поняття «військово-промисловий комплекс» (ВПК), так як саме цей комплекс відповідальний за вироблення та продаж озброєння на міжнародному ринку. У наш час в поняття ВПК вкладають багато значення, передусім це зумовлено його нечіткою структурою та однобічною роллю у господарстві країни. ВПК як галузь промисловості споживає та використовує сировину, кошти та трудові ресурси, а натомість повертає тільки десяту частину витрачених коштів.

На даний час виділяють країни-імпортери та експортери озброєння, їх усіх можна поділити на групи за кількістю торгівельних зв`язків. Країни-експортери поділяються на: 1) країни, у яких постачання перевищує середні показники (приблизно 5 постачань в рік); 2) країни, що тримаються у межах середніх показників (5–1); 3) країни, які мали не більше одного торгівельного зв’язка. А країн-імпортери поділяються на чотири групи: 1) що мали більше 10 торгівельних зв’язків; 2) мали від 10 до 5 торгівельних зв’язків; 3) які мали 5-1 торгівельних зв’язків; 4) які мали торгівельних зв’язків не більше 1.

Виробники озброєнь і військової техніки, що прагнуть стати експортерами такої продукції, змушені бороти за «прихильність» також невеликої кількості країн-імпортерів: на першу п’ятидесятку найбільших покупців основних видів звичайних озброєнь приходиться більш половини від загального обсягу всіх збройових замовлень. Наприклад, найбільшим імпортером американської зброї в останні роки незмінно є Тайвань, а більше 2/3 постачань російської зброї приходяться на Індію і Китай. Серед основних покупців французької зброї – ОАЕ і Саудівська Аравія, а німецького – Туреччина.

Для деяких основних імпортерів зброя найчастіше є лише проміжним товаром (які йдуть «у навантаження») при фактичній покупці політичних гарантій власної військової безпеки. У таких випадках ультрасучасне озброєння іноді закуповується країнами-імпортерами в неймовірних стосовно чисельності населення і збройних сил кількостях, чим фактично спонсоруються відповідні науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи в технологічно розвитих і політично впливових країнах-експортерах. Тим же країнам, чия політична вага не дозволяє розраховувати на подібну конвертацію політичної впливовості в експортні замовлення (а Україна належить саме до їхнього числа), залишається лише «грати» на цьому ринку, виражаючи футбольною термінологією, «у м'яч, а не в гравця», тобто уповаючи винятково на кращі тактико-технічні характеристики пропонованих на експорт зразків озброєнь, а також краще співвідношення «ефективність–вартість» у порівнянні з закордонними аналогами.

Таким чином, у перші десятиліття XXI ст. головне завдання, що постає перед військовою економікою в усіх країнах, як і раніше, полягає в забезпеченні збройних сил новітніми озброєннями й військовою технікою. Однак одночасно усе більш масштабно, особливо для країн, що нагромадили величезні військові арсенали, буде ставати завдання знищення й утилізації озброєнь, а також усунення або, принаймні, пом'якшення екологічних наслідків військової й військово-економічної діяльності. Перше завдання пов’язане із суперництвом між країнами, у той час як друге – усе настійніше вимагають їхнього співробітництва. У цих умовах усе більше важливе значення для всіх країн буде здобувати вибір розумним, адекватної новим умовам військово-економічної стратегії й політики. Географічний підхід до вивчення питання (просторово-територіальний) дозволяє з’ясувати просторові аспекти зазначених проблем, визначити, чи існують залежності між обсягами, напрямами трансферів зброї та вогнищами збройних конфліктів, напружень поміж окремих країн, нестабільністю політичних систем тощо.