Денисова В. В.

Дніпропетровський національний ун-т, геолого-географічний факультет, студ. ІV курсу

Науковий керівник: асист. каф. фізичної та економічної географії Є. В. Бурлака

ГЕОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

(НА ПРИКЛАДІ КРАЇН ЄВРОПИ У 2006 РОЦІ)

Волонтерська діяльність була і є важливою складовою цивілізації та суспільства. У широкому розумінні волонтерська діяльність – це вчинки людини, які не приносять їй матеріальної користі, це її добровільна діяльність з метою покращання добробуту певної спільноти чи суспільства [1]. Вона може набувати будь-яких форм: від звичайної допомоги до зусиль, спрямованих на вирішення соціальних конфліктів та проблем бідності. За кількісними та якісними показниками волонтерська діяльність відіграє важливу роль у прогресивному розвитку всіх країн світу.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що добровольча діяльність є одним із засобів організації вільного часу молодих людей. Волонтерська робота дає можливість адаптувати молодь до реальних умов існування, пропонує можливості самореалізації та отримання практичного досвіду роботи, набуття нових знань та навичок спілкування, знаходження друзів, а також можливість подальшого працевлаштування та навчання.

Дослідження автором проводилось з метою виявлення територіальних особливостей та закономірностей поширення волонтерського руху в країнах Європи у 2006 р. Проведену дослідницьку роботу можна умовно поділити на наступні етапи: 1) визначення факторів та показників, які обумовлюють розвиток волонтерського руху; 2) проведення статистичного аналізу та обробка показників, що характеризують добровольчий рух; 3) виявлення географічних особливостей розташування волонтерських таборів в країнах Європи у 2006 р.

На розвиток волонтерської діяльності впливає цілий ряд факторів, серед яких слід відзначити наступні: політика держави та приватного секторів відносно третього сектора, географічні фактори (проявляються через природні особливості території), економічні фактори та суспільні та духовні цінності громадян. Кожен з цих факторів має цілий ряд показників, що визначають рівень розвитку волонтерства в країнах. На даному етапі дослідження автором більш детально було розглянуто такі показники як кількість волонтерських таборів, які мали місце в країні та кількість волонтерів, що приймали участь в проектах.

Проаналізувавши статистичні дані, автор виділив 4 групи країн, які відображають рівень розвитку волонтерського руху (рис.1.1).

1. Високий рівень розвитку, вище 10%, спостерігається в таких країнах Європи, як Франція (23,4%), Німеччина (20,5%) та Італія (12,9%). Такий розвиток волонтерства в країнах зумовлений наступними чинниками: по-перше ці країни мають одну з найбільших площ серед країн Європи, що дає можливість використовувати як природній так і історико-культурний потенціал в різних напрямках діяльності. Крім того добровольча праця в цих країнах є державно визнаною, що проявляється у наявності законів про волонтерську діяльність та державних програм, що стимулюють розвиток місцевих НКО. Однією з головних причин розповсюдження великої кількості таборів саме в цих країнах є вирішення проблеми фінансування проектів, оскільки ці країни належать до одних із самих економічно розвинутих країн Європи.

2. Середній рівень розвитку – 3–10% є характерним для Іспанії 5,7%, Чехії 3,9% та Бельгії 3,7%. В країнах цієї групи волонтерська діяльність також регулюється законами, крім того, за період з 2001 по 2006 рр. в цих державах було проведено ряд досліджень з питань добровольчої діяльності, що дало поштовх для подальшого розвитку волонтерства.

3. Нижче середнього – 1–3%; такий показник притаманний для багатьох країн як Західної, так і Східної Європи. Але в цій групі особливу увагу слід надати Польщі та Великобританії. Саме в цих країнах протягом останніх років дуже активно функціонує третій сектор, збільшується інформованість населення про волонтерство шляхом проведення телевізійних програм та висвітлення діяльності добровольців в друкарських і електронних засобах масової інформації.

4. Найнижчий рівень розвитку – нижче 1% – виявлено в Білорусії 0,05%, Молдові 0,1% Угорщині 0,2% та ін. (рис.1.1). Такі низькі показники свідчать про недостатню поінформованість громадськості щодо роботи на добровільних засадах, про непопулярність або незрозумілість принципів волонтерства на даному етапі розвитку цих держав. Розвиток волонтерського руху в країнах повинен базуватися на ґрунтовній теоретичній базі. Саме науковий підхід до вивчення можливостей розвитку волонтерського сектору може створити той професійний рівень волонтерства, який в змозі впливати на формування позитивного іміджу та високого статусу волонтера.

Тема волонтерського руху є досить актуальною і останнім часом розглядається багатьма науками. Для більш повного розуміння масштабів діяльності волонтерського руху, автор в подальшому планує вивчати тему, але вже з урахуванням більшої кількості статистичних даних, які визначають рівень розвитку добровольчого руху. Крім того автор передбачає можливість проведення соціологічного дослідження з метою виявлення інформованості людей про існування волонтерської діяльності.

Інформаційні джерела:

1.     Розширення можливостей недержавних організацій через залучення волонтерів та створення мереж / За ред. В. Дибайло, Ш. Малеріус – К., 2004. – 98 с.

2.     Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва– К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 256 с.

3.     http://www.alternative-v.com.ua/main.php?lang=ukr&page=about

4.     http//www.world4u.ru