Гаєвська Н. C.

Луганський націонал. педагог. ун-т ім. Т. Шевченка, природничо-географ. фак-т, студ. IV курсу

Науковий керівник: доц. каф. географії, к.геогр.н. І. Г. Мельник

ДЕМОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ Й ПОШИРЕННЯ БІДНОСТІ НАСЕЛЕННЯ (НА ПРИКЛАДІ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

Бідність – явище загальнолюдське: філософське, матеріальне, політичне і соціальне. Воно існує у світовому економічному просторі, й Україна не є винятком у цьому плані [1]. Бідність існувала в Україні і тоді, коли наша країна входила до складу СРСР, але значний макроекономічний спад 90-х рр. призвів до того, що наше населення збідніло ще більше, а багато сімей перейшло за смугу бідності. У результаті трансформації економіки нашої країни значно змінились не тільки масштаби, але й профіль і структура бідного населення [2].

Бідність – це злиденне існування фізичної особи, той стан в якому через брак коштів неможливо підтримувати пристойний спосіб життя, властивий суспільству конкретного соціально-економічного періоду [2]. На сьогодення бідність в Україні – це проблема національного рівня, про що вказано в затвердженій Указом Президента України від 15 серпня 2001 року за № 637/2001 «Стратегії подолання бідності» [3].

Вивченням проблеми бідності займаються соціологи, економісти, демографи, політологи та ін. науковці, про що свідчать численні публікації зарубіжних і вітчизняних учених Кузмінцевої Н., Лаптєвої О., Мандибури В., Мігранової Л., Ольшанської О., Рімашевської Н., Саркісяна П., Соколік М., Харченка М., Хупергарднера Т., Шевчука П. та ін. Оскільки бідність – це проблема міждисциплінарна, то її не обходить увагою й суспільно-географи.

Відомо, що той чи інший рівень бідності, її глибина і масштаби залежать від сукупного впливу багатьох факторів (економічних, соціальних, демографічних, політичних, географічних), які діють на усіх рівнях – національному, регіональному та місцевому. Як і більшість соціально-економічних процесів і явищ, бідність має регіональну специфіку. Виявлення регіональних і місцевих «коренів» формування бідності є на сьогодні надзвичайно важливим завданням суспільної географії, вирішення якого дозволить обрати в регіонах більш ефективні шляхи для зменшення масштабів цього негативного явища. Суспільна географія має потужний теоретико-методологічний та методичний потенціал дослідження бідності, проте цей аспект життєдіяльності населення поки не найшов належного відображення в науковій географічній літературі.

Усе це зумовило вибір теми нашого дослідження й визначило основний його напрям. Мета даної статті полягає у вивченні демографічного підґрунтя формування й поширення бідності населення на прикладі Луганської області. Зазначимо, що демографічний фактор формування бідності обрано не випадково, адже ж демографічна криза на Луганщині прогресує і «органічно» поєднується з одним з найвищих в Україні рівнів бідності населення.

Головною причиною бідності є низький рівень доходів, який може бути спричинений різними факторами, серед яких:

§ територіально-регіональні й розселенські розбіжності в рівні соціально-економічного розвитку;

§ економічні: сфера зайнятості, рівень безробіття, наявність особистого домогосподарства, співвідношення розмірів оплати праці й пенсій та прожиткового мінімуму;

§ соціально-демографічні: старіння населення, шлюбно-сімейна структура, статево-вікова структура, рівень інвалідизації, місце проживання, рівень освіти й кваліфікації і т. ін.

Власне демографічний фактор розглядається нами як сукупність демографічних процесів, що формують специфічну статево-вікову і соціально-демографічну структуру населення і ведуть до збільшення (зменшення) частки тих його категорій, які за своїм соціально-демографічним статусом утворюють групу з обмеженими доходами. З демографічним фактором пов’язане збільшення так званих «традиційних», або «соціальних» бідних, до яких відносять людей похилого віку, одинаків, одиноких матерів з дітьми, сиріт, непрацездатних громадян, членів багатодітних сімей або родин, де є утриманці тощо [4]. Для них усіх основним джерелом доходів стають соціальні виплати. Розмір останніх на сьогодні залишає всі ці категорії населення далеко за межею бідності, а подекуди – й злиденності. У Луганській області за 2003–2005 рр. частка соціальних трансфертів у структурі доходів населення зросла на 41,0 %, тоді як частка заробітної плати – лише на 13,2 %, що втричі менше. У 2005 р. соціальні трансферти у структурі доходів займали майже такий самий відсоток (43,0 %), як і заробітна плата та (44,0 %) [5]. Такі цифри свідчать про зростання масштабів бідності в регіоні.

Дослідження демографічних чинників формування бідності населення в Луганській області за період 1989 – 2005 рр. дозволило встановити таке.

Внаслідок несприятливого перебігу процесів народжуваності і смертності частка осіб похилого віку в регіоні значно збільшилась (табл. 1). Якщо в 1989 р. у регіоні в пенсійному віці був кожний п’ятий мешканець, то в 2001 р. – вже кожний четвертий. Зріс також середній вік населення. За даними Всеукраїнського перепису населення у 2001 р. він склав на Луганщині 40,0 років проти 38,9 в Україні. Слід зазначити, що зростання частки старих людей збільшує бідність не лише через обмежені можливості трудових заробітків цієї вікової групи (бо на малу пенсію прожити неможливо). З віком зростає частка одиноких людей, яким доводиться витрачати більше зусиль на оплату житла, комунальних послуг й т.ін. Особам не лише пенсійного, а й передпенсійного віку (особливо жінкам), важче знайти роботу з пристойною оплатою праці.

Таблиця 1. Динаміка окремих демографічних характеристик населення

Луганської області¹

¹ Складено за даними Головного управління статистики в Луганській області

Важливою демографічною складовою формування бідності є статева структура населення. Як стверджують соціологи, на сьогодні показник бідності серед жінок, значно вище, ніж серед чоловіків (32 % проти 29 %) [2, с.73]. Різниця між чоловіками та жінками очевидна в тому випадку, якщо вони належать до різних сімей. На цей показник значним чином впливає дискримінація жіночої праці і наявність у житті жінки репродуктивних періодів.

Протягом досліджуваного періоду статтєве співвідношення на Луганщині погіршилось. Частка жінок збільшилась на 0,8 % і становила у 2001 р. 54,1 %. За даними Всеукраїнського перепису кількість жінок у регіоні на 204,4 тис. осіб була більшою за кількість чоловіків. Такі негативні зміни статевої структури зумовлені передусім надсмертністю чоловіків у працездатному віці (іншою складовою збільшення диспропорції є міграція та статєве співвідношення при народженні). Луганська область належить до регіонів з дуже високим рівнем смертності чоловіків (понад 20,0‰). Так, у 2004 р. смертність чоловічого населення складала 20,3‰ проти 15,8‰ у жінок.

Зростання частки неповних сімей в Луганській області відбувається за рахунок зростання частки розлучень, позашлюбних народжень, а також через надсмертність чоловічого населення. Останнє добре ілюструє рис. 1.

Співвідношення шлюбів та розлучень протягом досліджуваного періоду в Луганській області суттєво погіршилось (табл. 1). Якщо коефіцієнт розлучуваності майже не змінився, то рівень шлюбності у 2001 р. зменшився майже удвічі. Деяке покращення показників у 2005 р. слід розглядати як явище тимчасове, зумовлене структурним чинником (досягненням шлюбного віку численним поколінням першої половини 80-х рр.) та підвищенням «материнських» виплат при народженні дитини. Серед тих сімей, що розпадаються, 60 % складають сім’ї з дітьми. Ці сім’ї майже відразу потрапляють до категорії бідних.

За досліджуваний період зросла у 3,5 рази частка дітей, народжених поза шлюбом (табл. 1). Сьогодні на Луганщині кожна четверта дитина народжена жінкою, що не перебуває у зареєстрованому шлюбі. Їх матері поповнили, таким чином, ряди матерів-одиночок.

У зростанні числа сімей з утриманцями суттєву роль, крім демографічного процесу старіння, відіграє ще й високий рівень інвалідизації населення, пов'язаний в виробничими травмами. За чисельністю потерпілих від травм на виробництві Луганська область разом з Донецькою залишаються на двох перших місцях в Україні з великих відривом від інших регіонів (у 2004 р. – цей показник складав відповідно 5,4 і 5,8 на 1000 працюючих) [6].

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Демографічні процеси суттєво впливають на формування того чи іншого рівня бідності населення через формування його статево-вікової та шлюбно-сімейної структури.

2. Вплив демографічного фактору опосередкований дією соціально-економічних факторів (ситуації на ринку праці, рівня пенсійного обслуговування і оплати праці, наявності з заборгованостей з їх виплат тощо).

3. Луганська область – це регіон, де негативні демографічні тенденції створюють сприятливі умови для поширення бідності серед населення за рахунок збільшення так званої групи «ризику» – старих, одиноких, сімей з утриманцями тощо. Отже, важливою складовою стратегії подолання бідності в регіоні, має бути комплекс ефективних заходів щодо подолання або зменшення впливу цих негативних демографічних тенденцій.

Інформаційні джерела:

1. Соколик М. Оцінка бідності в Україні. Характеристика та критерії виділення / Аспекти праці. – 1996. – № 78. – С. 46-50.

2. Шевчук П.І. Соціальна політика: 2-е вид. – Львів: Світ, 2005. – 400 с.

3. Про стратегію подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001 року № 637 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 33.

4. Лаптева Е. А. Географический анализ проблем бедности в крупнейших и малых городах России // Вестн. Моск. ун-та. – Сер.5. География. – 2004. – № 3 – С.39 – 44.

5. Луганська область у цифрах у 2005 р.: Статистичний довідник // Головне управління статистики у Луганській області, 2006. – 187 с.

6. Населення України, 2004 рік / (демографічний щорічник). – К.: Державний комітет статистики України, 2005. – 408 с.