Швачко Т. О.

Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка, каф. географії України, аспірант

Науковий керівник: проф. каф. географії України, д.геогр.н. П. О.  Масляк

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕКРЕАЦІЙНОГО РАЙОНУВАННЯ

Нерівномірність територіального поширення туристично-рекреаційних ресурсів спричинює нерівномірне забезпечення території туристичною інфраструктурою. З огляду на ці умови виникає потреба в рекреаційному районуванні. Територіальна диференціація рекреаційних ресурсів вимагає більш детального вивчення та опрацювання теоретичних засад районування.

Районування відображає об’єктивно існуючі явища, проте результати його до певного ступеня залежать від методів, масштабів та поставлених цілей дослідження. На сьогодні рекреаційне районування економ-географи виділяють як один з видів галузевого суспільно-економічного районування. В такому разі мета рекреаційного районування полягає у виявленні соціально-економічних регіональних систем рекреаційного обслуговування, що об’єктивно склалися, та визначенні шляхів їх раціоналізації і перспектив розвитку.

Рекреаційне районування, як і будь-яке інше районування, має двозначний зміст – його слід розглядати як інструмент вивчення територіальної організації явища, що вивчається, в даному випадку туризму і відпочинку, так і відображення певного етапу розвитку типу територіальної організації. Ці два положення кажуть про те, що в завдання районування входить не тільки виділення сітки районів, але також і пояснення причин відмінностей між районами, прогнозування еволюції районів та обґрунтування шляхів управління ними.

Рекреаційне районування проводиться в різних масштабах з метою:

·        визначення рекреаційного потенціалу частин країни для техніко-економічного обґрунтування перспективних планів розвитку господарства;

·        з’ясування можливостей організації відпочинку населення на території окремих областей для їх районного планування;

·        розміщення конкретних рекреаційних об’єктів у вже запланованих зонах відпочинку і складання їх детального планування.

Районування слугує науковою основою територіального управління рекреаційною діяльністю. Повинен існувати принцип єдності рекреаційного районування і системи управління. Районування сприяє обґрунтуванню спеціалізації, концентрації, комбінування та кооперування. Воно дозволяє визначати перспективні функції районів і тенденції рекреаційного освоєння території країни та її частин. Нарешті, воно сприяє найбільш повному задоволенню потреб вільного часу, раціональному використанню ресурсів, підвищенню ефективності територіального поділу праці, економії суспільних витрат на виробництво рекреаційних послуг.

Якщо звернутись до географічної літератури, то більша частина районувань відображає диференціацію ресурсів й інфраструктури рекреації та деяких інших умов її розвитку. Іноді районування розглядається як відображення етапу освоєння, що само по собі вірно. Але в основу виділення районів закладаються односторонні критерії, що характеризують процес освоєння; частіше всього це тільки показники рівня розвитку матеріально-технічної бази та показники простої локалізації рекреаційних підприємств, а не показники просторових взаємозв’язків.

Спробуємо згрупувати основні проблеми, які на сьогодні існують в рекреаційному районуванні та схематично їх представити.

1.     Немає чіткої теоретичної основи для рекреаційного районування. Велика кількість дослідників цей напрям трактує по-своєму. В основу рекреаційного районування лягають фактори достатньо далекі один від одного. Тому і необхідно сформувати єдину концепцію визначення факторів і умов рекреаційного районування, яка в свою чергу надасть можливість скорегувати єдиний підхід до формування сітки рекреаційних районів України.

2.     Немає стійкої методологічної бази. Рекреаційне районування відображає диференціацію або природних ресурсів, або рекреаційної інфраструктури, не досліджуючи цей процес у просторі та часі. Необхідно сформувати систему методів, які б аналізували та згрупували усі можливі просторові та часові фактори і запропонували б чітку методичну основу для рекреаційного районування.

3.     Немає державного замовлення в цьому руслі дослідження. Розроблення єдиної схеми рекреаційного районування вкрай необхідне для регіонального планування розвитку рекреаційної галузі, для виконання Державної Програми розвитку туризму на 2002–2010 рр. Також це питання постає і в контексті майбутньої адміністративної реформи.

Також слід відмітити про географічні школи, які займалися і продовжують займатися дослідженнями у галузі рекреаційного районування:

·        Класична радянська школа. Це перші напрямки визначення теоретики рекреаційного районування, які лягли в основу всіх подальших розробок в цій галузі.

·        Російська пострадянська школа. Нові течії в галузі дослідження розвитку рекреації та туризму стали поштовхом для туристичного районування Росії за допомогою введення нових поглядів на поставлену проблему.

·        Українська пострадянська школа. Можна стверджувати про те, що українські дослідники досить уважно ставляться до проблеми рекреаційного районування, починаючи з середини 90-х рр. ХХ ст. Новітні та досить сміливі напрямки в цьому руслі розробляються в основному економ-географами, а також дослідниками туристичної сфери.

Отже, ми бачимо, що проблема рекреаційного районування є досить актуальною на сьогодні і залишає можливості для нових пошуків у цьому напрямку.