Кальмуцька В. В.

Дніпропетровський нац. університет, геолого-географічний фак-т, студ. V курсу

Науковий керівник: асист. кафедри фізичної та економічної географії Т. А. Чиркова

ПРОБЛЕМАТИКА ВСТАНОВЛЕННЯ МЕЖ ЕТНОГРАФІЧНОГО РЕГІОНУ НА ПРИКЛАДІ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

При вивченні будь-якого етнографічного регіону одним з найважливіших питань стає виділення його чітких меж. Тому при дослідженні культури та історії Середньої Наддніпрянщини спочатку необхідно було виділити саму територію.

Проблема визначення меж великих по площі території полягає найчастіше у тому, що існують розбіжності у побуті та звичаях населення цих територій вже на регіональному рівні. Так, наприклад, межі таких регіонів як Лемківщина або Гуцульщина визначити простіше, тому, що на цій території мешкають відповідні етнографічні групи – лемки або гуцули. Більшість етнографів при проведенні історико-етнографічного районування орієнтуються на історичні документи або на районування, яке проводилось авторами на межі XIX–XX ст.ст., коли міграційні процеси на території України не були поширені і мешканці різних регіонів зберігали свою самобутність. Виходячи з цього треба сказати, що дуже мало авторів сьогодні проводять чіткі межі, задовольняючись окресленням загальної території зі спільними рисами. Але є вчені, наприклад В.П. Круль, який проводить районування, відносячи навіть окремі села до різних регіонів. На відміну від таких етнографічних регіонів, як Галичина або Слобожанщина, межі яких найчастіше приводяться в історичних документах відповідно Австро-Угорської та Російської імперій, Середня Наддніпрянщина або Подніпров’є – це більш загальне утворення, так би мовити, номінальна назва великої території без чітких меж. Крім того, існує багато думок різних авторів на це питання, тому у цій статті проаналізуємо погляди відомих етнографів України.

Український географ і етнограф Ф.М. Заставний [1] вважає, що "Наддніпрянщина – це велика територія правого і лівого берегів Дніпра, часто без чітко окреслених меж. В одних випадках включається басейн правих приток і лівих приток, в інших — Правобережна і Лівобережна Україна. В Придніпров'я та Подніпров'я в основному входить територія, яка прилягає до Дніпра в середній його течії (від Київської і Житомирської областей на півночі до Дніпропетровської та Кіровоградської на півдні)”. Група інших авторів [2] більш чітко виділяє межі цього району, а саме Черкаську та Київську області, південні райони Чернігівської, південно-західні райони Полтавської, північні райони Кіровоградської та північно-західні райони Дніпропетровської областей. Останній погляд в більшості своїх рис співпадає з поглядом досить впливового українського етнографа В.І. Наулко [3], який відніс до Середньої Наддніпрянщини такі сучасні адміністративні області: Черкаська, південь Київської, досить маленька частина півдня Чернігівської, західна частина Полтавської, невелика частина на заході Дніпропетровської, більша частина Кіровоградської (крім крайнього півдня), північний захід Миколаївської. Але такі відомі етнографи, як В. Кубійович та В.П. Круль, зовсім не виділяють таку територію і відносять окремі частини Середньої Наддніпрянщини до інших етнографічних районів.

Тепер, коли межі регіону встановлені досить чітко, необхідно пояснити чому саме регіон Середньої Наддніпрянщини став предметом дослідження.

Середня Наддніпрянщина – історико-етнографічний регіон України, якому належить визначальна роль у формуванні етнічного ядра східного слов'янства, давньоруського населення, а пізніше й українського етносу та української нації. Кожен з етапів етно- і націогенетичного процесу, що замішувався на території Середньої Наддніпрянщини, мав логічне завершення у творенні державності: Київської Русі, Козацької республіки (Запорізької Січі), Української народної республіки, нарешті, суверенної держави — України.

Етногенетичним кодом консолідаційного процесу східного слов'янства було поняття «рос», пізніше «Рус» — «Руська сторона» — «Русь» — «Руська земля» — «Київська Русь». Відповідно до цього змінювалась і назва краю — Середньої Наддніпрянщини: зародившись у VII ст. від топоніма «рос — рус», вона до IX ст. означала невеличку територію поблизу Києва — «Руську сторону»; із зростанням Києва в політичному житті східних слов'ян — територію майже всього Середнього Дніпра — Київщину і лише з XVI ст.— територію центральної України.

Сподіваємось, що авторові вдалося на прикладі цього невеликого фрагменту довести визначну роль Середньої Наддніпрянщини у формуванні України й обґрунтувати вибір саме цього регіону для дослідження культурної спадщини.

Література:

1.      Заставний Ф. Д. Українські етнічні землі. – Л.: Світоч, 1993. – 176 с.

2.      Соціально-економічна географія України / За ред. О.І. Шаблія. – Л.: Світ, 2000. – 680 с.

3.      Культура і побут населення України / В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх та ін. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.