Афанасьєв О. Є.
Дніпропетровський нац. університет, каф. фізичної та економічної географії, аспірант
Науковий керівник: проф., зав. каф. фіз. та економ. географії, д.пед.н. Л.І. Зеленська
про методику визначення Синтетичних просторових характеристик топонімічної системи України
Однією з ґрунтовних географічних парадигм є систематична, що формувалася в межах науки паралельно з хорологічною. Як стверджують М.В. Багров, В.О. Боков та І.Г. Черваньов [3], проявами систематичної парадигми є типологія, районування територій, виділення певних еталонів, що є засобом упорядкування знань та спрощення інформації для її ефективного використання. Тобто, засобами реалізації даної парадигми постають певні синтетичні характеристики, що є результатом низки узагальнень і генералізації гетерогенної, дискретної за змістом інформації. Саме такі ознаки притаманні топонімам – окремим одиничним географічним назвам. Втім, вони на певній території утворюють топонімічну територіальну систему (ТТС) із низкою взаємних зв’язків як між окремими її компонентами (топонімами), так і з зовнішніми системами різних категорій. То ж топоніми і їхні ТТС придатні для класифікації, систематизації, угрупування, а на цьому підґрунті – і здійснення топонімічного районування території дослідження, встановлення певних просторово-територіальних топонімічних закономірностей.
Топонімічне районування являє найвищий ступень узагальнення топонімічної інформації і є одним з видів комплексного суспільно-географічного районування [5]; в його основі закладено виявлення об’єктивно існуючих у суспільно-географічному середовищі територіальних топонімічних одиниць. Сучасними науковими дослідженнями питання загального топонімічного районування України не охоплене.
Головним чинником топонімічної диференціації України є топонімічна дискретність – найважливіша властивість території та всіх утворюючих її топонімічних комплексів, сутність якої – в неоднорідності топонімії у мовному відношенні, впливі географічного середовища та історії формування ТТС.
На підґрунті комплексного аналізу наукових засад методу районування та з урахуванням результатів попередніх досліджень [1, 2, 4], пропонуються принципи і методи здійснення топонімічного районування України (табл. 1).
Нами пропонується схема топонімічного районування України, побудована за методом єдиної території. Схема відбиває узагальнені межі територіальних систем окремих категорій топонімів, за якими побудований розроблений банк даних «Топонімія України» [2], тобто, райони виділені як узагальнюючі та опосередковані тих систем районування, за якими розглянуті різні категорії топонімів та їх ТТС (гідроніми – за гідрографічними басейнами, омоніми – за одиницями геоморфологічного районування, екотопоніми – за одиницями фізико-географічного районування, геостратоніми, ойконіми – за адміністративно-територіальним поділом).
Таблиця 1 Методологічні засади здійснення топонімічного районування території України
Виділені дев’ять топонімічних районів (рис. 1): Карпатський, Подільський, Волинський, Поліський, Центрально-Придніпровський, Придніпровський, Донсько-Слобідський, Причорноморсько-Приазовський, Кримський. Вони не є однорідними у своєму складі; в подальших наукових дослідженнях можливо виділити топонімічні підрайони, області, локальні топонімічні ареали, що склалися за окремими відмінними ознаками.
|
|
Топонімічні райони:
1 – Карпатський,
2 – Подільський,
3 – Волинський,
4 – Поліський,
5 – Центрально-Придніпровський,
6 – Придніпровський,
7 – Донсько-Слобідський,
8 – Причорноморсько-Приазовський,
9 – Кримський |
Рис.1. Топонімічні райони України за методом єдиної території
Дрібність виділення контурів схеми топонімічного районування залежить від масштабу розгляду як топонімів по-окремо, так і їхніх територіальних статистичних сукупностей. Здійснення комплексного топонімічного районування України можливе в якості узагальнюючого по всіх виділених методах і є перспективним для подальших наукових розробок в напрямі конструктивно-географічних досліджень.
Для дослідження ТТС може бути застосоване поняття топонімічної репрезентативності, під яким пропонується розуміти:
а) ступінь подібності певної регіональної ТТС до загальнодержавної;
б) ступінь насиченості та різноманітності, «характерності» ТТС.
В якості прикладу в даній роботі пропонується методика визначення типологічної репрезентативності топонімічної системи головних річкових басейнів України на підґрунті кількісно-категорійного та семантичного співвідношення топонімів бази даних «Гідроніми України» [2].
Репрезентативність гідронімічної системи річкового басейну прямо залежить від декількох параметрів, а саме – від кількості семантичних категорій, у які об’єднуються топоніми басейну, і від самої їхньої кількості. Тож, можна передбачити наступне: чим більша кількість гідронімів притаманна річковому басейну та чим більше їх семантичне різноманіття, тим менш репрезентативною є його територіальна топонімічна система, тобто, вона є унікальною і специфічною; і навпаки. Це поняття не є тотожним розумінню кількісного співвідношення топонімів за семантичними категоріями поміж собою. Теоретично найвищу ступінь репрезентативності може мати річковий басейн, що має лише одну річку, що належить до однієї семантичної категорії.
Можливо, як здається, застосувати й інший підхід до поняття репрезентативності. Зокрема, топонімічна система загальнодержавного рівня визначається як еталонна для порівняння з нею окремих регіональних територіальних топонімічних систем, що її формують. Тобто, ступінь схожості чи відмінності за кількісним і категорійним складом топонімів регіональних топонімічних систем від загальнодержавної і є значенням ступеня її репрезентативності.
Для кількісного (математичного) визначення показника репрезентативності можливо застосовувати декілька прийомів, а саме – за абсолютними та відносними показниками, коефіцієнтами, умовними балами тощо. Так, співвідношення гідронімічних ТТС, що сформувалися в межах головних річкових басейнів країни, за відносним показником репрезентативності може бути виражене формулою (1):
 , (1)
де SТt – загальна кількість гідронімів регіональної ТТС; TТt – кількість топонімів загальної гідронімічної ТТС; St – площа регіональної ТТС; Stt – площа загальної ТТС.
Розрахунок відносного показника топонімічної репрезентативності для території окремих річкових басейнів показав, що найбільш подібною до загальнодержавної є гідронімічна система Дону, а найбільш відмінною від неї – система басейну Вісли (табл. 2).
Підхід до визначення топонімічної репрезентативності топонімічних територіальних систем, що ґрунтується на методиці умовних балів (коефіцієнтів), може надавати інтегрального уявлення про ступінь різноманітності чи однорідності топонімії території у вигляді певного балу. Таким умовним показником може бути співвідношення кількості семантичних категорій до загальної кількості топонімів за формулою (2):
 , (2)
де SТК – загальна кількість семантичних категорій топонімів територіальної системи; SТ – загальна кількість топонімів.
Таблиця 2. Визначення показників топонімічної репрезентативності
гідронімічної системи України
Згідно розрахованого показника, найвищі значення топонімічної репрезентативності притаманні басейнам Вісли і Південного Бугу, а найбільш подібною до показника загальнодержавної репрезентативності є топонімічна система басейну Дніпра.
Подальші ґрунтовні теоретичні розробки такої синтетичної характеристики, як топонімічна репрезентативність ТТС, є перспективними з точки зору складення узагальнюючого топонімічного районування України.
Виконане наукове дослідження довело, що комплексний підхід до завдань топонімічних досліджень засобами географічної науки із базуванням на основних методологічних парадигмах географії, має значний науково-практичний інтерес і зумовлюється необхідністю здійснення цілісного топонімічного географічного забезпечення території України як складової завдання сталого розвитку.
Література:
1. Афанасьєв О.Є. База даних «Ороніми України»: методика створення і представлення // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія. Географія. – 2003. – Вип.5.– С. 118–124.
2. Афанасьєв О.Є. Методика укладання топонімічного банку даних «Топонімія України» та топонімічного районування // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія. Географія. – 2005. – Вип.9. – С. 91–96.
3. Багров М.В. Землезнавство / М.В. Багров, В.О. Боков, I.Г. Черваньов. – К.: Либiдь, 2000. – 464 с.
4. Зеленська Л.І., Афанасьєв О.Є., Агеєв Ю.О. Топонімічні карти: наукові підходи до розробки змісту // Вісник Дніпропетр. ун-ту. Геологія. Географія. – 2004. – Вип.6.– С. 52–59.
5. Ханмагомедов Х.Л. Топонимия Дагестана. Топонимия территории со сложной географической средой и этноязыковым составом населения. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1990. – 244 с. | 
