Заволока Ю. Ю.

ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ (на прикладі Харківського регіону)

Демографічні проблеми в сільській місцевості привертають сьогодні загальну увагу науковців різних напрямів, в т.ч. і географів. Структурні зміни сільського населення змушують по-новому поглянути на численні проблеми добробуту села, проблеми соціального захисту населення, здоров’я, освіти тощо.

Кількість сільського населення Харківській області становить на 2004 р. 606,8 тис. осіб. Середньорічна кількість на 2003 р. – 611,4 тис. осіб. Скорочення чисельності відбувається щорічно приблизно на 4 тис. осіб. Все населення області складає 2866,7 тис. осіб. Важливим комплексним показником, що характеризує демографічну ситуацію в сільській місцевості України, виступає природний рух населення, який у свою чергу залежить від кількості народжених і померлих. Показник кількості народжених з 1990 по 2002 рр. зменшився на 2885 осіб, тенденція до збільшення спостерігається останні три роки на 107 осіб. Про позитивну перспективу говорити зарано, таке незначне підвищення може спостерігатися за рахунок чисельної групи населення дітородного віку, що народжені від батьків, які поповнили населення у післявоєнний період або за рахунок мігрантів.

Показники смертності переважають над народжуваністю, тому природний приріст у сільській місцевості є від’ємним і призводить до неухильного скорочення населення. У 1990 р. природне скорочення становило 4363 осіб, а у 2004 р. – 7835 осіб. Звісно, за цей період часу спостерігалися певні коливання цього показника, що обумовлено міграційними відтоками сільського населення. Не дивним є те, що в статево-віковій структурі сільського населення регіону все ж таки переважають жінки, які відзначаються і більшою тривалістю життя (73 роки). Зокрема, менша тривалість життя чоловіків (62 роки) зумовлена більш ризикованими і небезпечними роботами із застосуванням засобів механізації та хімізації, а також соціальними негараздами, зокрема, зловживання палінням і алкоголем значною частиною сільського чоловічого населення [1].

До погіршення демографічної ситуації сільської місцевості призводить показник дитячої смертності (дітей віком до 1 року на 1000 народжених), що є вищим за середній показник по області в цілому. З 1990 по 1995 рр. він збільшився з 15,0 до 19,6 осіб віком до 1 року на 1000 народжених. До таких жахливих наслідків призвела соціальна незахищеність села і його мешканців. Жителі багатьох сіл області втратили можливість отримувати гідну медико-санітарну допомогу, користуватися послугами курортних закладів тощо. З 1996 по 2004 рр. коефіцієнт дитячої смертності поступово зменшується, за рахунок поліпшення стану охорони здоров’я, зокрема, професійного складу фельдшерсько-акушерських пунктів тощо.

Всі науковці відзначають стрімку і небезпечну тенденцію зменшення сільського населення. Загальний коефіцієнт смертності в сільській місцевості на 2004 рік, розрахований на 100 000 осіб, в цілому вищий за цей показник в міських поселеннях. До даної тенденції приводить відтік молоді з сіл та переважанням групи населення пенсійного віку. Отже, процеси депопуляції розвиваються гостріше в сільській місцевості, ніж в міських поселеннях. Станом на 2004 р. кількість померлих у сільській місцевості області становила 2083,7 осіб на 100 000 осіб постійного населення. Основними причинами смертності є хвороби систем кровообігу (195,0 осіб на 100 000 осіб постійного населення). На другому місці за кількістю смертей знаходяться нещасні випадки, отруєння і травми (216,2 осіб на 100 000 осіб постійного населення), порівняно з міськими поселеннями, де дана причина не є основною. Значну частку в причинах смертності складають новоутворення (195,0 осіб на 100 000 осіб постійного населення), у т.ч. злоякісні (194,1 осіб на 100 000 осіб постійного населення) [3].

Таким чином, загальна демографічна ситуація у сільській місцевості регіону відзначається природним скороченням та депопуляцією. В регіоні спостерігається значне розшарування населення за рівнем матеріального добробуту та соціальним забезпеченням. Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення. Загострення даних проблем потребує реалізації невідкладних закладів з боку державних структур і органів місцевого самоврядування. Реалізація заходів з поліпшення соціальної та демографічної ситуації сільської місцевості відбувається через реалізацію відповідних державних документів та законів. Так, у 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про розвиток житлового будівництва та поліпшення соціально-демографічної ситуації на селі”, через неповну реалізацію якої за браком коштів на всіх рівнях фінансових структур було прийнято Кабінетом Міністрів України в грудні 1997 р. іншу постанову "Про додаткові заходи щодо реалізації молодіжної житлової політики”. У 2000 р. набрав чинності прийнятий Верховною Радою України Закон "Про внесення змін до Закону України "Про сприяння соціальному становищу молоді в Україні”. Своєчасним є і Указ Президента України "Про основні засади розвитку соціальної сфери села”. На поліпшення соціально-демографічної ситуації у сільській місцевості спрямовані й інші закони та укази Президента, зокрема, Указ Президента України "Про концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні”, а також постанова Уряду "Про оренду землі” [2]

Література:

1. Демографічна криза в Україні. Її причини та наслідки: Збірник матеріалів. – К., Парламентське видавництво, 2003. – 450 с.

2. Здоровцев О.І. Демографічна ситуація у сільській місцевості України і державні заходи щодо її поліпшення // Економіка АПК. – 2001. – № 9. – С.113–119

3. Статистичний щорічник. Харківська область у 2003 році. – К.: Держкомстат України, 2004. – 780 с.