Сидорук Н. С.
Київський нац. університет ім. Тараса Шевченка, каф. країнознавства та туризму, аспірант
МІЖНАРОДНИЙ ТУРИЗМ ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА СВІТОВИЙ ПРОСТІР
"Зростання матеріальних ресурсів та збільшення кількості вільного часу –
дві речі, які сприяють культурному розвиткові людини.”
(Бенджамін Дізраелі, ХІХ століття)
За останні 50 років туризм та індустрія відпочинку стали потужним чинником економічного розвитку країн Європи та Північної Америки, які мали тривалі традиції промислового розвитку. Азійські, близькосхідні, латиноамериканські та деякі африканські країни, що розвиваються, у свою чергу зазнали позитивного впливу туризму: виявилося, що там, де «наступає» туризм, бідність «відступає». Вибух міжнародного туризму, окрім невичерпної допитливості людини, спричинили три події: 1) зростання купівельної спроможності середнього та робітничого класу в розвинених країнах; 2) поширення приватного автотранспорту й здешевлення авіаперевезень; 3) зростання кількості вільного часу завдяки регулюванню з боку соціального законодавства [1].
Сьогодні туризм став справді інтернаціональною та демократичною сферою суспільної діяльності. Так, якщо у 1950 р. туристські подорожі здійснили 25 млн. осіб, то за півсторіччя їх кількість збільшилася у 30 разів і у 2002 р., за даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), досягла 750 млн. осіб [2], а на 2020 р. прогнозується 1,5 млрд. таких подорожей [1].
За самою своєю природою туризм багатосторонній. Він став значним чинником соціальної та культурної інтеграції, тісно поєднується з багатьма галузями економіки. Туризм можна уявити у вигляді ланцюга, складники якого – інфраструктура, гостинність, свобода перетину кордонів, якість товарів та послуг, включно з продуктами харчування та охороною здоров’я, стан природного середовища, підготовка персоналу, транспорт, здатність бізнесу адаптуватися до вимог часу, ефективність публічних служб, безпека. Відсутність будь-якого із цих чинників завдає втрат туризму загалом.
Проте, саме багатосторонність, а також пов’язана з нею слабкість, створюють вразливість туризму до зовнішніх потрясінь: війн, тероризму, розвалу транспортної інфраструктури, соціальних змін та природних катаклізмів. Парадоксально, що за своєї вразливості, ця галузь світової економіки характеризується стабільними і безперервними темпами розвитку.
У жовтні 1998 р. у Ванкувері (Канада) під час проведення Першої всесвітньої конференції «Туризм як впливова сила збереження миру» за участю делегацій із 65 країн світу, вперше пролунав заклик до пропаганди і поширення мирного туризму як гаранта миру і безпеки, що впливає на громадян різних країн, їхню економіку, культурну спадщину, традиції, релігію та ремесла. Саме таке визначення туризму було закріплено у прийнятому на конференції «Кредо мирного мандрівника». Відтоді туризм сприймається як чинник економічного й культурного розвитку держав, захисту навколишнього середовища та історико-культурної спадщини, міжнародного взаєморозуміння, миру, дотримання прав людини та основних свобод, незважаючи на расу, стать, мову та релігію. ХХІ ст. ВТО навіть проголосила сторіччям туризму.
Подібно до того, як гази за певних умов заповнюють весь доступний їм простір, туризм поширюється, доходячи до найвіддаленіших куточків. Іншими словами, він набуває глобального характеру. У 1950 р. 15 найпривабливіших для туристів місць приймали 87% зарубіжних відвідувачів, у 1970 р. їхня частка становила не більше 75%, а у 2001-му – лише 60% [1]. Коли регіон зазнає надто високого тиску, туристи спрямовуються до іншого. На землі лишилося небагато місць, яким вдалося уникнути людської допитливості.
Поглиблення міжнародного поділу праці та посилення водночас економічних, виробничих і культурних зв’язків на всіх рівнях – від міждержавного до міжсуб’єктного, а також між громадянами, зумовлюють стабільно стійкий розвиток у світі інтеграційних комунікацій та пов’язаних із забезпеченням просторового переміщення товарів і фізичних осіб галузей. Туристська та транспортна галузі є саме такими, що найбільше набули ознак універсальності та трансконтинентальності, оскільки є взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими. Їх активний розвиток сприятиме створенню необхідних умов для прискорення інтеграції країни до світової спільноти та одночасного розв’язання деяких проблем забезпечення національної безпеки держави [3].
Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією, Північчю і Півднем, а важливі залізничні й автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, річки Дунаю, авіамережа спроможні забезпечити інтенсивні зв’язки з іншими країнами. Територією України проходять міжнародні транспортні коридори (МТК): критські №№ 3, 5, 7 і 9, Балтійське море – Чорне море, Європа – Азія, Північ – Південь, ЧЕС, ЄАТК. Із 13 тис.км автомобільних доріг державного значення понад 9 тис.км є магістралями, пов’язаними з МТК. За результатами досліджень англійського інституту «Рендел» щодо коефіцієнту транзитності Україна займає перше місце в Європі. Але на сьогодні ступінь використання транспортної інфраструктури України ще досить низький. Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспортно-дорожнього комплексу України.
Роль туризму у світовій системі господарства є вагомою – більш як 8% зайнятих та понад 10% валового продукту. В нашій країні, за даними Держкомстату України, у 2003 р. у туристській та курортній галузях було зайнято 0,93% працівників (199,8 тис. осіб зі 21448,7 тис. середньосписочної чисельності зайнятих у народному господарстві) і вироблено 1,56% ВВП. Наводять й інші цифри – 3% працівників та 4% ВВП [4] (розбіжність, імовірно, зумовлена різними методиками обрахунку показників). У будь-якому разі, показники розвитку туризму в Україні значно нижчі за середньосвітові і цілком порівнянні з показниками більшості пострадянських європейських країн: у Білорусі і Латвії – по 1% зайнятих та 1,4% ВВП, у Росії – 1 і 1,7%, Естонії – 5 і 5,4%, Литві – по 1,9 % відповідно.
Прийняті останніми роками керівні документи на різних рівнях управління у сфері туризму визначають два головні напрями і, відповідно, цілі розвитку туристичної галузі в Україні: перший – становлення туризму як високорентабельної галузі економіки, другий – формування конкурентоспроможного на світовому ринку вітчизняного туристського продукту. За першим напрямом документами передбачено вживання заходів з упровадження ефективних методів управління та механізмів фінансово-економічного регулювання, стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності, створення нових робочих місць. У результаті очікується збільшення частки туристської галузі у ВВП та надходжень від туристської діяльності до державного та місцевих бюджетів. Другий напрям – популяризація національного туристського продукту, досягнення світових стандартів у наданні туристських послуг, а також спрощення процедур, зокрема, митних, візових тощо, під час їх отримання іноземними туристами. Це сприятиме активізації участі України в міжнародному поділі праці, очікується також, що вона посяде провідні позиції на світовому ринку туристських послуг. Розпочався процес їх реалізації.
Однак усебічний аналіз цих документів показує, що туризму в життєдіяльності суспільства відведено дещо обмежену роль, увага зосереджується переважно на економічній та зовнішньоекономічній його компонентах. Адже туризм виконуватиме позитивну роль у соціально-економічному зміцненні країни лише за умови його поступового та паралельного розвитку з іншими сферами суспільного життя, туризм може бути не лише чинником економічного зростання і виходу країни на світовий туристський ринок, а й засобом усебічної інтеграції у світовий економічний простір на засадах реалізації його комунікативно-інтеграційної складової.
Зважаючи на євроінтеграційні устремління України, державна політика у сфері туризму, на наше переконання, мала б бути скоригована згідно з документами ВТО, а також прийнятими на їх основі рекомендаціями Ради Європи з питань сталого розвитку туризму, серед яких: «Генеральний курс для сталого й екологічно-безпечного розвитку туризму», «Політика сталого туризму на природоохоронних територіях», «Політика розвитку сталого та екологічно безпечного туризму на прибережних територіях». Прийняття світових та європейських стандартів розвитку туризму сприяло б не тільки соціально-економічному зростанню України, а й створенню передумов для сприйняття її світовим співтовариством як рівноправного партнера [3].
Активізація міжнародного співробітництва у розвитку іноземного туризму, посилення його комунікаційних функцій та формування позитивного іміджу України може здійснюватися як на рівні держави, так і шляхом участі в роботі відповідних міжнародних організацій. Укладення міжурядових угод і угод між спеціалізованим національним й іноземними органами управління туризмом про співробітництво у сфері туризму (на сьогодні такі угоди укладено з 28 країнами і готується низка нових), зокрема опрацювання питань про можливість розширення застосування безвізового режиму за обміну туристськими групами, є чинником інтенсифікації двосторонніх відносин та поглиблення інтеграції передусім на субрегіональному рівні. Співпраця з міжнародними організаціями, зокрема над створенням і просуванням на світовому ринку спільних туристських продуктів, є вагомим чинником інтеграції України у світовий простір, а також євроінтеграції.
Нині Україна розвиває міжнародне туристичне співробітництво у рамках ВТО, СНД, організації Чорноморського регіонального економічного співробітництва (ЧРЕС), Центрально-Європейської ініціативи (ЦЄІ), співпрацює з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря, ГУАМ тощо. Його стратегічною метою є: створення єдиного туристського простору як зони вільної торгівлі туристськими послугами та свободи туристського руху; ефективне використання туристсько-рекреаційного потенціалу для інтенсифікації туристських потоків; розробка спільного конкурентоспроможного туристського продукту країн-учасниць (зокрема, міжнародних туристських маршрутів «Туризм по Шовковому шляху», по рекреаційних зонах Чорноморського узбережжя, річок Дунай та Дніпро), спільне просування турпродукту на міжнародному ринку; підвищення економічної ефективності туризму як передумови соціально-економічного розвитку країн та активізації цивілізаційно-комунікаційних зв’язків.
Отже, можна стверджувати, що в результаті активної державної політики та узгоджених дій усіх органів державної та місцевої влади з розвитку туризму, зокрема в міжнародних транспортних коридорах, створення прийнятних і прозорих «правил гри», сприйняття міжнародного туризму як засобу інтеграції у світовий та європейський простір, а також як форми розвитку інтеграційних комунікацій туризм стане потужною індустрією. Вона буде джерелом значних і стабільних надходжень до бюджетів, сприятиме розвитку суміжних галузей та регіонів відвідання, відповідно й сталому розвитку цих регіонів та країни в цілому, а також підвищенню іміджу України у світі.
Література:
1. Франжіаллі Ф. Туризм і кризи // Міжнародний туризм. – 2003. – №1(49). – С. 92–93.
2. Процветающая отрасль // Голос України. – 2003. – 24 жовтня.
3. Прейгер Д.К., Малярчук І.А. Міжнародний туризм в Україні як форма розвитку інтеграційних комунікацій // Стратегічна панорама. – 2005. – № 3.
4. Веклич О., Яхеєва Т. Урахування природного капіталу як базового компонента економічного розвитку України // Економіка України. – 2004. – № 12. – С. 77.
|
