Поливач К. А.

Інститут географії НАН України, аспірант

Науковий керівник: член-кор. НАНУ, д.геогр.н., проф., директор Ін-ту географії НАНУ Л.Г. Руденко

Методика оцінки культурної спадщини території

За даними органів охорони культурної спадщини в Україні на державному обліку перебувають 131 тис. пам'яток історії та культури (з них 4 тис. – національного значення). Функціонує 61 історико-культурний (історико-архітектурний, історико-меморіальний, історико-археологічний, історико-етнографічний та інші) заповідник. До Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. №878 включено 401 населений пункт. Зазначені об’єкти та території спадщини можуть бути віднесені до історико-культурних ресурсів та, в тій чи іншій мірі, використані при наявності певних умов соціального, економічного, технічного та екологічного характеру.

Аналіз публікацій та досліджень останніх років дозволив сформулювати визначення історико-культурних ресурсів як систему об’єктів та явищ культурної спадщини, в тому числі нематеріальної, які мають велике суспільне значення, можуть використовуватись або використовуються для задоволення духовних, пізнавальних і рекреаційних потреб людини та розглядаються як фактор економічного, соціального та гуманітарного розвитку суспільства.

Історико-культурні ресурси є найважливішою складовою частиною історико-культурного потенціалу, під яким розуміється сукупна здатність наявних історико-культурних, природних, соціально-економічних та інших факторів та передумов забезпечувати включення культурної спадщини до соціально-економічного та культурного розвитку певної території.

До останнього часу питання оцінки культурної спадщини не включалися у площину наукових досліджень та практичної діяльності щодо визначення сукупного потенціалу території та шляхів її розвитку, не зважаючи на значний методологічний, методичний та практичний доробок іноземних та вітчизняних учених у цій галузі. Якісні зміни щодо усвідомлення ролі та оцінки культурної спадщини, як однієї з важливих складових потенціалу розвитку територій, сталися на початку 2000-х рр., про що засвідчив ряд нормативно-правових документів [1, 2].

Проведений розгляд 20 методик оцінювання культурної спадщини територій, розроблених вітчизняними й зарубіжними вченими, дозволив класифікувати сукупність існуючих методик за наступними критеріями:

1.     географічний (просторовий аналіз розміщення об'єктів культурної спадщини);

2.     значимість (ранжирування об'єктів культурної спадщини за їх місцем у світовій і вітчизняній культурі);

3.     інформативність (за часом, необхідним і достатнім для огляду пам'яток);

4.     пізнавальна цінність;

5.     аттрактивність (видовищність);

6.     частота згадувань у тексті засобів масової інформації (контент-аналіз);

Окрему групу складають інтегральні методики, в яких використовується сукупність вищезазначених методів.

Аналіз існуючих методик та теоретичних засад оціночних підходів дозволив розробити методику оцінки культурної спадщини для різних територіальних одиниць України. Її основні методологічні принципи: цільова спрямованість, комплексність та репрезентативність, адаптація системи показників та індикаторів оцінки до можливостей існуючої статистичної звітності, інтегрованість, простота, наочність, інформативність і зрозумілість.

Методична схема оцінки складається з двох складових в залежності від територіального рівня її охоплення: регіону або адміністративного району (міста, планувальної зони). Різниця запропонованих підходів до територій різного рівня полягає у відмінностях критеріїв, покладених в основу оцінки, відповідних показників оцінювання та галузей застосування. Практичне значення запропонованого підходу полягає в тому, що його застосування сприятиме підвищенню ефективності використання культурної спадщини території.

Даний методичний підхід оцінювання культурної спадщини потребує подальшого опрацьовування та удосконалювання, перспективні напрямки якого полягають у наступному:

· розробленні та удосконаленні науково-методологічної та методичної бази цього процесу, зокрема, відповідно до вимог ринково орієнтованої економіки: розроблення методів економічної оцінки об’єктів культурної спадщини, вартісної оцінки територій історико-культурного призначення, територій центрів історичних поселень тощо;

· практичному впровадженні оцінки культурної спадщини у рейтингові оцінки соціально-економічного розвитку регіонів України, рейтингові оцінки інвестиційної привабливості регіонів тощо;

· розробленні засад ефективного організаційно-економічного механізму використання потенціалу культурної спадщини;

· визначення оцінки впливу потенціалу на соціально-економічний розвиток, визначення інвестиційної ємності освоєння потенціалу тощо.

Література:

1. Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку” від 29.07.2002 р. № 224.

2. Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. №58 // Офіційний вісник України від 17.05.2002, №18, с.143, ст.935.