Гром О. Г.

Дніпропетровський нац. університет, геолого-географічний фак-т, студ. IV курсу

Науковий керівник: проф., зав. каф. фізичної та економічної географії, д.пед.н. Л. І. Зеленська

МЕДИЧНИЙ ТУРИЗМ: ОСНОВНІ НАПРЯМИ, ФАКТОРИ, ПРОБЛЕМИ

Географія туризму швидко розвивається в останні роки, що виражається в появі нових центрів та видів туристської індустрії при збереженні популярності традиційних. Серед різновидів туризму особливого поширення набуває сьогодні медичний туризм. Медичний туризм – це екскурсії, походи і подорожі, в яких відпочинок поєднується з пізнавальними, освітніми та лікувально-оздоровчими цілями. Для багатьох країн світу цей вид туризму є найбільш розповсюдженим і масовим, і на відмінну від інших, він не залежить від високого іміджу тієї чи іншої країни. У деяких країнах він виділяється в самостійну галузь економіки і функціонує паралельно з іншими видами туризму.

Багато країн світу підтримують даний напрямок, як пріоритетний в державних програмах (зокрема, Ізраїль, Швейцарія, Чехія, США, Канада, Австралія та ін.). Спроби використовувати оздоровчий потенціал, що залишився після розпаду СРСР, робляться державами пострадянського простору – Росією, Казахстаном, Україною.

Сучасна медико-туристична індустрія має свою структуру, форми та напрями. Медичний туризм може бути підрозділений на певні угрупування в залежності від об’єму туристських груп, які подорожують з цілями оздоровлення та лікування (груповий або індивідуальний), його напрямів (лікувально-оздоровчий, профілактичний та еколого-пізнавальний) та характеру методів використання (нетрадиційні методи лікування та сучасні галузі лікування).

Прогресивний чи регресивний розвиток всієї складної системи медичного туризму залежить від низки факторів, які визначають характер цього розвитку в тій або іншій країні. Їх умовно можна поділити на 2 групи і визначити як основні фактори впливу: 1) природно-антропогенні; 2) соціально-економічні.

Ці фактори так чи інакше впливають на розвиток медичного туризму та окремих його напрямків. Вони обумовлюють цей розвиток не тільки локально (в межах однієї країни), але також і регіонально (в окремих регіонах світу), впливаючи тим самим на географію міжнародного медичного туризму.

Географія міжнародного медичного туризму відрізняється вкрай нерівномірним рівнем свого розвитку в різних регіонах світу. Це може бути обумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку, розходженнями в структурі споживчого попиту і життєвих умов різних соціальних та демографічних груп населення, рівнем медичного обслуговування та розвитку медицини в країнах світу, рівнем епідеміологічної напруги, а також нерівномірністю розподілу рекреаційно-туристських ресурсів, включаючи природно-ресурсний потенціал, багатоаспектну туристську політику різних держав. Аналіз всіх вище перерахованих факторів та їх оцінка допомагають при вирішені питань перспективності розвитку медичного туризму та його напрямів (медично-лікувального та лікувально-оздоровчого), визначенні основних регіонів цього розвитку. Сполучення такого роду оцінок дозволяє ранжувати регіони світу за рівнем розвитку медичного туризму в них. В процесі дослідження автором залучалися картографічні прийоми, створені карти різних масштабів. Так, розроблена карта розвитку медично-лікувальної рекреації в Україні (масштаб 1:4 500 000), а також охарактеризовано картину відвідуваності України іноземними туристами з метою лікування. Також мають місце карти загального відображення системи охорони здоров’я в країнах світу масштабу 1:120 000 000. Карти виступають, як ілюстративний посібник, а також як інструмент дослідження. Також вони являють собою предмет візуального уявлення статистичних даних та абсолютних числових показників.

До більш значимих та цікавих регіонів у медико-туристичному відношенні варто віднести регіони з більш високим рівнем розвитку системи охорони здоров’я та медичного обслуговування, розвиненою туристичною інфраструктурою, кращими природними умовами, більш високим рівнем життя населення. Настільки ж виражена і протилежна закономірність для регіонів з найбільш низьким рівнем життя населення, складним соціально-економічним та політичним становищем, найбільш суворими та несприятливими для медично-лікувальної рекреації умовами.

До регіонів-лідерів із значним розвитком галузі медично-лікувального туризму відносяться: Європейський та Північноамериканський регіони, для яких характерні достатньо високий рівень соціально-економічного розвитку, розвинена система охорони здоров’я та туристська інфраструктура. Розвиток медичного туризму також обумовлений наявністю широкого спектра цілющих природно-кліматичних ресурсів.

Після Європейського та Американського регіонів за розвитком туризму в цілому, та його медичного напрямку зокрема, йдуть Південна, Південно-Східна Азія та Тихоокеанський регіони. Розвитку медичного напрямку в туризмі в цих країнах сприяють стрімкий розвиток телекомунікацій, міжнародного транспорту, зокрема повітряного, банківської сфери та якості медичного обслуговування. Соціально-економічний розвиток багатьох країн вищезазначених регіонів може значно поступатися рівню розвитку країн Північноамериканського та Європейського регіонів, але якість медичного обслуговування в них та його дешевизна роблять ці країни конкурентоспроможними на ринку міжнародного медичного туризму. Яскравими прикладами є Індія, Таїланд, Китай, Південна Корея та інші.

Але незважаючи на свій стрімкий ріст, медичний туризм стикається з певними проблемами, що виникають під впливом соціально-економічних та природних факторів, які, як зазначалось вище, можуть не тільки сприяти розвиткові медичного туризму та його напрямків, але бути також гальмуючим чинником цього розвитку. Так, оздоровчо-профілактичний напрям в медичному туризмі не може бути досить розвиненим в країнах з певним дефіцитом природно-рекреаційних ресурсів та відсутністю засобів для розвитку курортно-лікувальної справи. Такі проблеми, наприклад, характерні для більшості країн Африки, окрім північної ті південної її частин.

Складна соціально-економічна ситуація в будь-якій країні, невідрегульований механізм стимулювання медичної туристичної індустрії, відсутність ефективної стратегії розвитку цієї галузі, як на національному, так і на регіональному рівнях, може призвести до гальмування та значних проблем розвитку медичного туризму в цій країні, незважаючи на її значний природно-ресурсний потенціал та забезпеченість природно-лікувальними ресурсами. Такою країною є Україна.

Проблеми, які існують на сьогодні в галузі медичного туризму в Україні, є достатньо гострими. В цілому в Україні медико-туристична інфраструктура є недостатньо розвиненою, що в поєднанні з низькою якістю сервісу зумовлює її низьку привабливість, і відповідно, прибутковість на фоні аналогічних показників по інших країнах Європи. Україна виступає класичним прикладом тих країн, які, маючи багатий природно-рекреаційний потенціал, відстають в розвитку сфери туризму та його медично-оздоровчого напряму. Це обумовлюється гіршою соціально-економічною та екологічною ситуацією в країні, а також невідрегульованістю загального механізму стимулювання медично-туристської індустрії, неефективністю та нераціональністю використання природно-рекреаційних ресурсів та природнокліматичного потенціалу, незадовільним рівнем медичного обслуговування та відсутністю ефективної стратегії розвитку курортно-лікувальної справи.

Розглянуте питання стосується, мабуть, не тільки лише України, а взагалі шляхів залучення країн з постсоціалістичною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та конкурентноздатності на світовому ринку турпослуг.