Суглобова О.П.

Дніпропетровський нац. університет, геолого-географічний фак-т, студ. IV курсу

Науковий керівник: ассист. каф. фізичної та економічної географії, магістр О. Є. Афанасьєв

АНАЛІЗ НАПОВНЕНОСТІ ТОПОНІМІЧНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ШКІЛЬНИХ ПІДРУЧНИКІВ З ГЕОГРАФІЇ УКРАЇНИ

Підручник – головна ланка методичного комплексу. Разом з програмою він займає центральне місце в цілісній системі засобів навчання, де всі складові тісно взаємодіють та доповнюють один одного. В теперішній час зростає роль підручника, ускладнюються його функції. Одна з них – формування топонімічного образу території, суть якого полягає в тому, щоб учні встановлювали зв’язок між окремою географічною назвою (топонімом) та її належністю до певної території. Наприклад, такі назви населених пунктів (ойконіми), як Алушта, Ялта, Алупка чи форм рельєфу (ороніми) Аю-Даг асоціюються з Кримським півостровом чи його частиною – Південним берегом Криму. Але, наприклад, місто Глухів, яке вивчається в шкільному курсі «Історія України» як столиця українських гетьманів, на сьогодні у свідомості учнів практично ніколи не фігурує як один з районних центрів Сумської області. Тому наповненість топонімічною інформацією шкільних підручників з географії України відіграє важливу роль в формуванні цілісного топонімічного образу України та її окремих регіонів.

Для здійснення аналізу шкільних підручників та методичних посібників з географії України були відібрані 10 найпоширеніших і найуживаніших видань за останні 15 років [1–10]. Оскільки кожне з цих видань в своїй структурі має декілька тематичних частин, то в ході даного аналізу топонімічна інформація була розподілена по групах розділів (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл топонімів по розділах в підручниках з географії України

Розділи Під- ручники	Україна – незалежна держава	Група розділів, що характеризують			Топоні-міка України	Всього
Розділи Під- ручники	Україна – незалежна держава	Фізико-географіч-ні умови України	Населення України	Господарство України	Топоні-міка України	Всього
[1]	82	117	66	164	–	429
[2]	–	–	273	536	–	809
[3]	114	318	56	183	–	671
[4]	–	–	–	338	–	338
[5]	101	512	88	686	243	1630
[6]	78	241	136	319	–	774
[7]	61	–	54	251	–	366
[8]	45	215	–	–	–	260
[9]	71	514	–	–	–	585
[10]	84	–	118	467	–	669
Всього	636	1917	791	2944	243	6531

Майже половина всіх топонімів, які містяться в усіх аналізованих підручниках, належить до групи розділів, що стосуються господарства України. Ця група майже в всіх підручниках характеризується домінуванням ойконімів – назв населених пунктів. Другою за обсягом топонімічної інформації є група розділів, що стосуються фізико-географічних умов України – близько 1/3 від усієї кількості географічних назв. Цікаво, що обов’язків для вивчення згідно програми розділ «Топоніміка України» є тільки в одному з аналізованих підручників.

В кожному з аналізованих підручників певного року видання міститься визначена кількість топонімів. І хоча в середньому цей показник складає 653 топоніма, але в кожному виданні і, відповідно, році, ця цифра мала великі коливання як в більший, так і в менший бік (рис. 1). В цілому коливання лінії графіка дуже значні. Але можна виділити головну тенденцію до зростання кількості топонімів в період з 1992 по 2000 рр. Надалі, в останні чотири роки, лінія поступово знижується. Треба відмітити, що ця тенденція має узагальнений характер. Взагалі, загальна кількість топонімів зростала, тому що з 1995 р. і в подальшому не досягала свого мінімуму, який був у 1992 р. Якщо аналізувати кожну позначку графіка, то можна зробити висновок, що обсяг топонімічної інформації не має чіткої залежності від року видання підручників.

Рис. 1. Динаміка вмісту топонімів по підручниках з географії України за 1992–2004 рр. видання

Цікавим видається аналіз відносного розподілу топонімів, що вміщені в підручники з географії України за регіонами країни. Це особливо важливо при з’ясуванні питання щодо того, топонімічні образи яких з регіонів держави формуються в уявленні учнів найбільш повно, а які – лише поверхово. Абсолютним лідером за «представленістю» топонімічної інформації є Автономна Республіка Крим, при цьому майже в рівній мірі щодо цього регіону наводиться інформація про ойконіми, ороніми, екотопоніми, в меншій ступені – гідроніми. Крім цього регіону також велика кількість топонімічної інформації подається у підручниках про західні області України – такі, як Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська – тут першість досягається за рахунок перш за все топонімів природних категорій об’єктів номінації – гідронімів (особливо річок), оронімів (особливо гірських), екотопонімів. Велика кількість топонімів має територіальну належність до Київської та Донецької областей, але через максимальні показники площі та кількості населення ці регіони втрачають свої позиції щодо показника щільності топонімів. Наведений аналіз та кількісне співвідношення вміщуваних топонімів за кожним окремим підручником, що аналізувався, в розрізі територій регіонів України подає рис. 2.

Рис. 2 Кількісний розподіл топонімічної інформації аналізованих підручників

та методичних посібників за регіонами України

Із вищезазначених рис аналізу можна зробити висновок, що роль топоніміки в шкільному курсі з географії України з часом набуває все більшого значення, дає змогу сформувати в учня цілісний топонімічний образ країни та окремих її регіонів. Подальші дослідження в цьому напрямі стосуватимуться аналізу кількісного та відносного вмісту топонімічної інформації за шкільними програмами та географічними атласами різних років видання. Це дозволить згодом визначити найбільш оптимальний і доцільний набір топонімів, що їх доцільно включати в підручники та географічні атласи з географії України для учнів 8–9 класів середньої загальноосвітньої школи.

Література:

1.Паламарчук М.М. Географія України. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.
2.Соціально-економічна географія України / Під ред. О.І. Шаблія. – Л.: Світ, 1995. – 640 с.
3.Сиротенко А.Й., Чернов Б.А., Плахута В.Я. Географія України. – К.: Освіта, 1996. – 239 с.
4.Овчаренко Є.І. Економічні райони України. – Х.: Світ дитинства, 1998. – 96 с.
5.Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія України. – К.: Зодіак-еко, 2000. – 432 с.
6.Масляк П.О. Географія України. – К.: Стафед–2, 2000. – 152 с.
7.Сиротенко А.Й. Економічна і соціальна географія України. – К.: Освіта, 2001. – 222 с.
8.Гілецький Й.Р. Фізична географія України. – Л.: ВНТЛ, 2001. – 140 с.
9.Заставний Ф.Д. Фізична географія України. – К.: Форум, 2004. – 239 с.
10.Заставний Ф.Д. Соціальна та економічна географія України. –К.: Форум, 2004. – 249 с.